Недільне Євангельське читання.
НАПЕРЕДОДНІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ.
ШЛЯХ БЛУДНОГО СИНА.
Друга неділя передпостового періоду присвячена притчі про блудного сина. У храмах прочитується уривок з Євангелії від Луки, який знову і знову примушує нас замислитись над своїм життям: чи не є, бува, і ми отими “блудними синами”, які зреклися благодаті Отця нашого Небесного, і замість того, щоб щоденно насичуватись насущним хлібом Слова Божого, шукати Царства Небесного, — харчуємось нечистим духовним харчем — “свинячими недоїдками”? Чи не пора нам зупинитись на шляхах своїх і разом з отим блудним сином вигукнути: “Встану, піду до Отця свого...”?!
“У чоловіка одного було два сини. І молодший з них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, — і він став бідувати. І пішов він тоді, і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам’ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм, прийми ж мене як одного з своїх наймитів»... І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, — і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм»... А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, — будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!» І почали веселитись вони.
А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався додому, почув музику та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, — бо ж здоровим його він прийняв». І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, — ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодоване»... І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!” (Лк. 15.11 — 32).
О, скільки таких братів наших — духовних мерців — блукають у далеких від Господа краях! Скільки пропалих для Царства Небесного блудних синів, розтринькавши маєток свій, ту Божественну благодать, яку отримали в таїнстві хрещення, змарнувавши своє духовне й фізичне здоров’я, розтративши найцінніший дар Божий — життя, “живучи марнотратно”,— “пасуть свиней” для мешканців чужої нам землі, землі омани багатства світу цього! Землі, скарби якої “міль поїсть та іржа поточить”. Землі, князем якої є світоправитель цієї темряви, сатана — отой ворог і супротивник Волі Божої, “вуж стародавній”, що мешкає у полі наших сердець і щохвилини нашіптує нам, як і за часів Адама: “А чи правду сказав Бог? Ні, не вмрете...”.
Притча про блудного сина є однією з найважливіших притч не тільки Нового Заповіту, а й усієї Біблії. Шлях блудного сина — це шлях народу віри. Шлях від увірування через падіння до воскресіння. Шлях від Авраама і Давида через Вавілонський полон до Христа. Цей шлях проходить народ Божий, починаючи з перших людей віри, символічно зображених у Святому письмі під образами Адама і Єви. Згадаймо історію. Авель — Каїн — Сиф; Сиф — розбещення людей — Ной; Ной — Вавілонське стовпотворіння — Авраам; Авраам, Ісак, Яків — рабство Єгипту — Мойсей; Мойсей — пустеля, сини Кореєві — Ісус Навин і т.д., аж до приходу Христового. Усе повертається на кола свої. Історія повторюється, духовний вітер віє то в краї гарячої віри, то знову дихає зимним холодом півночі зневір’я. “Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутить він та й іде, і на круг свій вертається вітер...” (Еклезіаст 1.6). Шлях блудного сина... Шлях церкви. Церкви як Старозавітньої, так, на жаль, і Новозавітньої.
Гефсиманія... Час страждань Ісусових уже близько. “І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужити... І сказав Він до них: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут і пильнуйте!» І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. І благав Він: «Авва-Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!.. А проте, не чого хочу Я, але чого Ти...” (Мк. 14.32 — 42). Чи тільки людська природа Ісуса, чи лише людська воля Цього Богочоловіка, Сина Божого, Істинного Бога і Істинної Людини страждала тоді? Чи мало знаємо ми прикладів з історії Церкви, коли не Бого-, а просто люди, люди віри, — йшли на смерть заради Царства Божого і співали Псалми. Ні! Не за Себе сумував і тужив Ісус. Він бачив шлях новозавітнього духовного Ізраїля, новозавтнього народу віри, — шлях блудного сина... Він бачив, як іржаві цвяхи користолюбства й насильства прибивають руки (діла Милосердя і Богопізнання) та ноги (ходу в Царство Небесне) Його. Як войовничий спис світських засад проникає між ребер Його, в Тіло Його, Церкву. Як виливається на землю кров і вода, — марнується жива вода Вчення Його, про яку Він сказав:”Хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!” Бачив, як знекровлюється благословенне Його Тіло...
Та бачив Він і інше. Бачив, що “кості Його не сокрушаться”, кістяк, основа, Остаток, вірні — залишаться незламними. Бачив тих блаженних, які вбогі духом, які засмучені, які лагідні, які голодні та спрагнені правди, які милостиві, які чисті серцем, які є миротворцями, які гнані за правду — бачив овечок Своїх в усіх дворах, в усіх громадах, в усіх конфесіях. Бачив тих благословенних, які нагодували, вгамували спрагу, зодягли, прийшли і відвідали. Бачив тих, які знали Його, і яких Він знав. Тих, кого Він передбачив і предназначив, шоби стали одно, щоб був Один Пастир і одна паства.
“Пророкуй про ці кості, та й скажеш до них: Сухі кості, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас Духа — і ви оживете! І дам на вас жили, і виросте на вас тіло, і простягну на вас шкіру, і дам у вас Духа, — і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я — Господь!” (Єзекіїль 37.1-14).
Шлях блудного сина...
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
НАПЕРЕДОДНІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ.
ШЛЯХ БЛУДНОГО СИНА.
Друга неділя передпостового періоду присвячена притчі про блудного сина. У храмах прочитується уривок з Євангелії від Луки, який знову і знову примушує нас замислитись над своїм життям: чи не є, бува, і ми отими “блудними синами”, які зреклися благодаті Отця нашого Небесного, і замість того, щоб щоденно насичуватись насущним хлібом Слова Божого, шукати Царства Небесного, — харчуємось нечистим духовним харчем — “свинячими недоїдками”? Чи не пора нам зупинитись на шляхах своїх і разом з отим блудним сином вигукнути: “Встану, піду до Отця свого...”?!
“У чоловіка одного було два сини. І молодший з них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, — і він став бідувати. І пішов він тоді, і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам’ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм, прийми ж мене як одного з своїх наймитів»... І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, — і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм»... А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, — будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!» І почали веселитись вони.
А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався додому, почув музику та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, — бо ж здоровим його він прийняв». І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, — ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, — ти для нього звелів заколоти теля відгодоване»... І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!” (Лк. 15.11 — 32).
О, скільки таких братів наших — духовних мерців — блукають у далеких від Господа краях! Скільки пропалих для Царства Небесного блудних синів, розтринькавши маєток свій, ту Божественну благодать, яку отримали в таїнстві хрещення, змарнувавши своє духовне й фізичне здоров’я, розтративши найцінніший дар Божий — життя, “живучи марнотратно”,— “пасуть свиней” для мешканців чужої нам землі, землі омани багатства світу цього! Землі, скарби якої “міль поїсть та іржа поточить”. Землі, князем якої є світоправитель цієї темряви, сатана — отой ворог і супротивник Волі Божої, “вуж стародавній”, що мешкає у полі наших сердець і щохвилини нашіптує нам, як і за часів Адама: “А чи правду сказав Бог? Ні, не вмрете...”.
Притча про блудного сина є однією з найважливіших притч не тільки Нового Заповіту, а й усієї Біблії. Шлях блудного сина — це шлях народу віри. Шлях від увірування через падіння до воскресіння. Шлях від Авраама і Давида через Вавілонський полон до Христа. Цей шлях проходить народ Божий, починаючи з перших людей віри, символічно зображених у Святому письмі під образами Адама і Єви. Згадаймо історію. Авель — Каїн — Сиф; Сиф — розбещення людей — Ной; Ной — Вавілонське стовпотворіння — Авраам; Авраам, Ісак, Яків — рабство Єгипту — Мойсей; Мойсей — пустеля, сини Кореєві — Ісус Навин і т.д., аж до приходу Христового. Усе повертається на кола свої. Історія повторюється, духовний вітер віє то в краї гарячої віри, то знову дихає зимним холодом півночі зневір’я. “Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутить він та й іде, і на круг свій вертається вітер...” (Еклезіаст 1.6). Шлях блудного сина... Шлях церкви. Церкви як Старозавітньої, так, на жаль, і Новозавітньої.
Гефсиманія... Час страждань Ісусових уже близько. “І, взявши з Собою Петра, і Якова та Івана, Він зачав сумувати й тужити... І сказав Він до них: «Обгорнена сумом смертельним душа Моя! Залишіться тут і пильнуйте!» І Він відійшов трохи далі, припав до землі, та й благав, щоб, як можна, минула Його ця година. І благав Він: «Авва-Отче, — Тобі все можливе: пронеси мимо Мене цю чашу!.. А проте, не чого хочу Я, але чого Ти...” (Мк. 14.32 — 42). Чи тільки людська природа Ісуса, чи лише людська воля Цього Богочоловіка, Сина Божого, Істинного Бога і Істинної Людини страждала тоді? Чи мало знаємо ми прикладів з історії Церкви, коли не Бого-, а просто люди, люди віри, — йшли на смерть заради Царства Божого і співали Псалми. Ні! Не за Себе сумував і тужив Ісус. Він бачив шлях новозавітнього духовного Ізраїля, новозавтнього народу віри, — шлях блудного сина... Він бачив, як іржаві цвяхи користолюбства й насильства прибивають руки (діла Милосердя і Богопізнання) та ноги (ходу в Царство Небесне) Його. Як войовничий спис світських засад проникає між ребер Його, в Тіло Його, Церкву. Як виливається на землю кров і вода, — марнується жива вода Вчення Його, про яку Він сказав:”Хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!” Бачив, як знекровлюється благословенне Його Тіло...
Та бачив Він і інше. Бачив, що “кості Його не сокрушаться”, кістяк, основа, Остаток, вірні — залишаться незламними. Бачив тих блаженних, які вбогі духом, які засмучені, які лагідні, які голодні та спрагнені правди, які милостиві, які чисті серцем, які є миротворцями, які гнані за правду — бачив овечок Своїх в усіх дворах, в усіх громадах, в усіх конфесіях. Бачив тих благословенних, які нагодували, вгамували спрагу, зодягли, прийшли і відвідали. Бачив тих, які знали Його, і яких Він знав. Тих, кого Він передбачив і предназначив, шоби стали одно, щоб був Один Пастир і одна паства.
“Пророкуй про ці кості, та й скажеш до них: Сухі кості, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас Духа — і ви оживете! І дам на вас жили, і виросте на вас тіло, і простягну на вас шкіру, і дам у вас Духа, — і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я — Господь!” (Єзекіїль 37.1-14).
Шлях блудного сина...
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
Комментариев нет:
Отправить комментарий