среда, 26 апреля 2017 г.

Епископ Олег (Ведмеденко). "Я познал... (Осознание)" (ВИДЕО)

Епископ Олег (Ведмеденко). "Я познал... (Осознание)" (ВИДЕО): https://youtu.be/Y4B0FSK48jk

ДОПОЛНИТЕЛЬНАЯ ИНФОРМАЦИЯ:

Лекции и проповеди епископа Олега (Ведмеденко) смотрите на сайте Библейской школы, в разделе "Аудио и видео (Архив)" http://www.vedmedenko.org/lection-archive.php

Приглашаем на нашу страничку "ПОМОЧЬ РЕСУРСУ". Открыт карточный счет. Спасибо за сослужение: http://www.vedmedenko.org/help.php


вторник, 25 апреля 2017 г.

Начало всего – Господь

Начало зла – гнев, начало гнева – страх, начало страха – желание, начало желания – гордыня. Начало всего – Господь…
«Потому что тварь покорилась суете не добровольно, но по воле Покорившего ее, в надежде, что и сама тварь (здесь: по своей воле, добровольно) освобождена будет от рабства тлению в свободу славы детей Божиих» (Рим.8:20,21).
«Я образую свет и творю тьму, делаю мир и произвожу бедствия; Я, Господь, делаю все это…» (Ис.45:7)

(Епископ Олег Ведмеденко. "Духовный дневник" ) http://www.vedmedenko.org/blog.php


понедельник, 24 апреля 2017 г.

Антипасха. Неділя 2-га після Пасхи, провідна. Ап. Фоми. Божественна літургія (ВІДЕО)

Антипасха. Неділя 2-га після Пасхи, провідна. Ап. Фоми. Божественна літургія, архієрейський чин (неділя, 23 квітня 2017 року Божого).

Громада «Христового Воскресіння» Української Незалежної Апостольської Православної Церкви (УНАПЦ), м. Луцьк. Настоятель - Єпископ Олег (Ведмеденко). Запис прямої трансляції, не редаговано (ВІДЕО):

https://youtu.be/uVtQLC0Gulk


ПРОВОДИ

ПРОВОДИ
Спомин померлих у Світлу Седмицю.

Наступна, друга неділя після Пасхи називається за церковною традицією Антипасхою (від грецьк. “замість Пасхи” — друга, нова Пасха). Вона має іще назву Неділі про Фому, або Фоминої неділі. Служба цього дня присвячена спогаду про осязання ап. Фомою ран воскреслого Христа.

Антипасха, як оновлений спогад про Пасху на восьмий день, знаменує собою вічну радість християн, пов’язану з Воскресінням Христовим. Число 8 в біблійній мові символізує початок нового етапу, нового життя, нової седмиці. Саме перша неділя після Великодня є в нас Неділею провідною, або ж Проводами. Проводи — це урочисті поминки, Великдень для померлих. Часто їх плутають з так званим Навським великоднем, відзначення якого, на відміну від Проводів, не освячене церковною традицією.

Сама назва Навський (або Наський) великдень походить від старослов’янського слова “навь”, або “навьє” — себто мрець. Іншими словами, це Пасха померлих. В деяких місцевостях України таке поминання померлих відоме також під назвою Рахманський великдень. Корені цієї традиції сягають сивої давнини, язичницької доби. Ще з дохристиянських часів ми маємо відомості про обряд поховання у слов’ян, відомий як “тризна”. Згідно з дослідженням митрополита Іларіона (в миру — проф. І.Огієнка), найдавнішу згадку про тризну у слов’ян подає візантійський письменник VII ст. Теофілакт. В Іпатієвому літописі змальована тризна по князю Ігорю у 945 році. Тризна — це поминки, на яких пили і їли, а на деяких могилах справляли ігрища та військові змагання, вірячи, що душі померлих, спостерігаючи за цими дійствами, тішаться з них.

З приходом на слов’янські землі християнства православна церква розпочала боротьбу з язичницькими обрядами, в тому числі й з тризнами. Але ця боротьба не увінчалася повним викоріненням поганських обрядів, хоча вони з часом змінилися, набули інших форм і наповнилися новим змістом. Хоч “родимі плями” давніх язичницьких звичаїв залишились в народних традиціях і донині, безумовно, заслуга Церкви в тому, що докорінно було змінене їхнє першопочаткове поганське ідейне навантаження, і сьогодні ця обрядовість набула духовного християнського змісту. Таким чином за християнського часу з’явився обряд поминання померлих. Це православний похоронний обряд, панахиди, “батьківські поминальні суботи”.

В різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні. І часто через це маємо плутанину місцевих і встановлених Церквою традицій. Так Навський (дехто, не знаючи етимології цього слова, каже Намський) великдень святкується як народна традиція у четвер на Світлому тижні (часом це роблять в четвер на Страсному тижні, а в місцевостях, де він має назву Рахманський, — часто його взагалі справляють окремо і святкують у середу четвертого тижня після Великодня на так зване Переполовення, коли маємо половину терміну між Пасхою і Трійцею). А наступного тижня, тобто на початку Фоминого тижня (в неділю, понеділок або вівторок), урочисто справляють Проводи. І знову ж таки вони в різних місцевостях справляються не в один день (в Галичині бувають й другого дня Великодня). Це також Великдень для померлих, але вже в церковній традиції.

Що стосується обрядової сторони, то наші предки вірили, що на третій день Пасхи необхідно кидати шкаралупки з свячених крашанок у воду, щоб вони пливли до Чорного моря, в країну померлих або ж в країну Рахманів, до якої вони і припливуть якраз в середу Переполовення. З цього, мовляв, мерці Рахмани й довідуються, що в нас, живих, уже Великдень і треба й собі святкувати. Історично таке повір’я можна пояснити тим, що наші предки, подорожуючи, доходили до Індії, де були так звані касти брахманів. І, пов’язуючи ці чудові теплі краї з Раєм, “ірієм”, “вирієм” на Сході, розповідали оповідки про індійських йогів-аскетів, “рахманів”, що є “великі постники і їдять крашанки раз на рік”. Про ці та інші вірування українського народу чудово розповідає митрополит Іларіон у своїй відомій монографії “Дохристиянські вірування українського народу”. Зазначу тільки, що, згідно з народним повір’ям, в Навський великдень суворо забороняється копати землю, щоб таким чином не потурбувати померлих.

Проводи в Україні справляються урочисто. Люди всією сім’єю виїжджають на цвинтарі, ідуть на кладовища, щоб у ці радісні Великодні дні разом пом’янути своїх спочилих рідних та близьких. На могилки запрошуються священики, які освячують їх і служать короткі молебні-панахиди. Рідні та близькі покійних приносять паски, крашанки, святкові страви, і кожна сім’я біля могилки свого рідного, “на гробках”, поминає його за трапезою добрим словом, згадуючи епізоди з життя покійного. Існує також звичай залишати на могилах крашанки, щоб покійник з усіма розділив радість свята. Згодом ці крашанки можуть забирати діти та старці, промовивши молитву за померлого.

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php


воскресенье, 23 апреля 2017 г.

В воскресный вечер...

В воскресный вечер... https://youtu.be/Y41QfRx8qek


Я как бы поднял взгляд и…

Я как бы поднял взгляд и…

И понял, что я прозрачен и ясен обращенному на меня чистому взору без всяких дополнительных усилий с моей стороны. Мне не надо было ничего ему объяснять — этот взор видел все движения моей души раньше меня самого, ибо именно в нем они возникали. Дело в том, что моя душа и была этим взором. Лампа Ламп светила по-прежнему. Но я увидел, как отражается в ней мое сердце.

Оно не могло биться рядом с Сердцем Сердец. Оно не готово было гореть — о нет, оно просто хотело как можно больше райской халвы на халяву. Оно желало, чтобы его любили и ласкали в его мерзости и бесстыдстве, и чтобы на ложе этого наслаждения рядом с ним возлежал сам Господь.

И когда я постиг это про себя, то, вместо того чтобы отвергнуть свой грех, я отверг показавшее его зеркало. Я устыдился пронзающего меня Божьего взора и бросился в черную бездну, чтобы скрыть свой позор, хоть и знал, что это невозможно…

© Виктор Пелевин. Ананасная вода для прекрасной дамы


ГОСПОДЬ МІЙ І БОГ МІЙ!..

Недільне Євангельське читання.

“ГОСПОДЬ МІЙ І БОГ МІЙ!”
У Неділю про Хому читалося в православних храмах Євангеліє від Івана:
“Того ж дня — дня першого в тижні (в євреїв це — неділя, — О.В.), — коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були, були замкнені, — бо боялись юдеїв, — з’явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них : «Мир вам!» І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока. А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді знову сказав їм Ісус: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, — простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!»

А Хома, один з Дванадцятьох, званий Близнюк, із ними не був, як приходив Ісус. Інші ж учні сказали йому: «Ми бачили Господа!»... А він відказав їм: «Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, — не ввірую!»

За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: «Мир вам!» Потім каже Хомі: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» А Хома відповів і сказав Йому: «Господь мій і Бог мій!» Промовляє до нього Ісус: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!»

Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записано. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб віруючи, життя мали в Ім’я Його!” (Ів. 20. 19-31).
До мене, як до священнослужителя і проповідника Слова Божого, часто надходять прохання процитувати уривки із Святого Письма, де вказується на те, що Христос був не тільки істинною людиною, а й Істинним Богом; мав не тільки людську, а й Божу волю. Тобто був не просто людиною, не просто найдосконалішим творінням Божим, а саме Боголюдиною — Богом во плоті. Такі прохання пов’язані з посиленням в останні роки проповіді представників деяких протестантських конфесій, які у своїх догматах відкидають Богочоловічество Господа нашого Ісуса Христа, називаючи Його найдосконалішим, найсвятішим, найдуховнішим, але все-таки творінням. Заради справедливості зазначу, що це стосується в основному релігійної організації “Свідків Єгови”. Більшість же представників протестантизму визнає Нікео-Царгородський Символ Віри, затверджений на 1-му та 2-му Вселенських Соборах (325 — 381 рр.). Для того, щоб з’ясувати істину, давайте звернемось до Святого Письма — єдиного незаперечного джерела інформації.

Євангельське благовістя — це блага (добра) звістка про спасіння , що її приніс на землю Син Божий, Бог Слово, Бог, явленний во плоті. Віра в Ісуса Христа як Єдинородного Сина Божого є твердинею, каменем, духовною підвалиною Церкви. Якось Ісус запитав Своїх учнів: “А ви за кого Мене маєте?” Симон Петро відповів і сказав: “Ти — Христос, Син Бога Живого!” Далі Євангеліє так висвітлює реакцію Ісуса на визнання Його Сином Божим: “А Ісус відповів і до нього промовив: “Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров ( плоть і кров — тут “людина”, — О.В.) тобі оце виявили, але Мій Небесний Отець. І кажу Я тобі, що ти скеля (ти, і такі як ти — віруючі і вірні, що ісповідують Мене Єдинородним Сином Божим, — О.В.), і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, — і сили адові не переможуть її” (див. Мф. 16. 13 — 18). Під час благовіщення архангела Гавриїла Діві Марії він прорік: “І ось Ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому Ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий...” (Лк. 1. 31—32). Свідчення про Христа як про Сина Божого звучало із уст Самого Бога Отця під час хрещення Ісусового: “Це Син Мій Улюблений ...” (див. Мф. 3.17). Так само і в момент преображення Господнього (див. Мф. 17.5).

Цікаво, що і свідки Єгови, і представники інших конфесій не можуть заперечити Богосинівства Ісусового, але тлумачать його в переносному змісті, як синівство умовне. Для цього, як правило, наводяться такі вірші з Святого Письма: “Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі”, “Я сказав був: “Ви — боги, і сини ви Всевишнього всі, а однак повмираєте ви, як людина, і попадаєте, як кожен із вельмож” (Пс. 81.6 —7), тощо. Так! Усі ми сини Божі по благодаті Христовій (див. Рим. 8.14 — 15; Гал. 4.6 — 7; 1Ів. 3.2). Але Сам Христос — є Син Божий, “Бог Істинний від Бога Істинного, Рожденний, Несотворенний, Одноістотний з Отцем”, бо “Ним і віки Він створив” (див. Євр. 1. 2,5, 8 — 9).

Спробу позбавити Ісуса Божеського достоїнства робили ще фарисеї в часи першого приходу Його. Власне визначення Ісусом Свого Богосинівства і стало офіційним приводом для засудження Його до ганебної смерті на хресті...” Знов каміння схопили юдеї, щоб укаменувати Його. Відповів їм Ісус: “Від Отця показав Я вам добрих учинків багато, — за котрий же з тих учинків хочете Мене каменувати?” Юдеї Йому відказали: “Не за добрий учинок хочемо Тебе вкаменувати, а за богозневагу, — бо Ти, бувши людиною, за Бога Себе видаєш ”... Відповів їм Ісус: “Хіба не написано в вашім Законі: “Я сказав: ви боги?” Коли тих Він богами назвав (тут бог від “багатий“— багатими на віру, на знання, на земні й Небесні багатства, що щедрою рукою Господь наділяє усім нам по благодаті своїй, чекаючи від нас у відповідь плодів милосердя та богопізнання, — О.В.), що до них слово Боже було... то Тому, що Отець освятив і послав Його в світ, закидаєте ви: “Зневажаєш Ти Бога”, через те, що сказав Я: “Я — Син Божий?”; “А люди, які ув’язнили Ісуса, знущалися з Нього та били. І, закривши Його, вони били Його по обличчі і питали Його, примовляючи: “Пророкуй, хто то вдарив Тебе?” І багато інших богозневаг говорили про Нього вони... А коли настав день, то зібралися старші народу, первосвященники й книжники, і повели Його в синедріон свій (синедріон — вищий церковний суд, — О.В. ), і сказали: “Коли Ти Христос, скажи нам”. А Він їм відповів: “Коли Я вам скажу, — не повірите ви...” ...Тоді всі запитали: “То Ти Божий Син ?” А Він їм відповів: “Самі кажете ви, що то Я”... А вони відказали: “Нащо потрібні ще свідки для нас? Бо ми чули самі з Його уст!” (див. Ів.10.31 — 39; Лк. 22.63 — 71).

Щоб слова “Син Божий” не були витлумачені інакомовно, Священне Писання приєднує до них слово “Єдинородний”, “Однороджений”, тобто Один Єдиний, Який є народженим (а не сотвореним ) від Отця: “Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово (Бог Слово — Предвічний Логос, Христос, — О.В.) Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього... І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця... Ніхто Бога ніколи не бачив, — Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був“ (Ів. 1.1 — 3, 14,18)... “Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (Ів.3.16).

Багато місць із Святого Письма прямо указують нам на Божество Ісуса. Наведу лише декотрі:
Іс.40.3: “Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому
(Ісусу Христу, Богу нашому рівняв стежки в юдейській пустелі бездуховності Іван Хреститель, — О.В.)”

Іс.9.5 : “Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і кликнуть Ім’я Йому: Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру”.

1Ів.5.20: “Ми знаємо, що Син Божий прийшов і розум нам дав, щоб пізнати Правдивого... Він — Бог правдивий і вічне життя !”

Рим.9.5: “... і від них же ( від ізраїльтян, — О.В.) тілом Христос, що Він над усіма Бог, благословенний навіки, амінь”.

Іс.54.5: “Бо Муж твій (тут — Церкви, — О.В.), Творець твій, — Господь Саваоф Йому Ймення (до речі, Саваоф, “Бог воїнств”, “Бог воюючий”— одне з Імен Божих, а не тільки Ягве (Єгова, “Сущий” ), — О.В.), а твій Викупитель — Святий Ізраїлів (Христос , — О.В.), — Він Богом усієї землі буде званий!”

1Тим.3.16: “Безсумнівно, велика це таємниця благочестя: Бог явився во плоті”.

Мф.1.23: “Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвуть Йому Ймення Емануїл, що в перекладі є З нами Бог (Бог, а не просто людина!, — О.В.)”

Євр. 1.8 — 9: “А про Сина [сказано ]: “Престол Твій, о Боже, навік віку; берло Твого царювання — берло праведності. Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радості більше, ніж друзів Твоїх”.

Тита 2.11 — 14 : “Бо з’явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожності та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно і побожно в теперішнім віці і чекали блаженної надії та з’явлення слави великого Бога й Спаса нашого Ісуса Христа”.

Ів.20.19 — 31 : “І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: «Мир вам!» Потім каже Хомі: «Простягни свого пальця сюди та й на руки Мої подивись. Простягни й свою руку і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» А Хома відповів і сказав Йому: «Господь мій і Бог мій!”.

І, нарешті, останнє. Чи можете ви назвати хоча одну людину на землі, яка була б безгрішна? Ні! Праведна — так, свята — так, але безгрішна? Це прерогатива лише Самого Бога! І поки ми в тілі — то відчуваємо в членах своїх закон плоті (див. Рим. 7.23), і коли кажемо, що гріха не маємо, то обманюємо самих себе (див. 1Ів. 1.8). А Христос — жив во плоті, і був безгрішним! Яких іще доказів Богочоловічества Ісуса Христа нам шукати?

Господь мій і Бог мій!

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php