Недільне Євангельське читання
І НЕ ПРОРВЕТЬСЯ НЕВІД...
В неділю вісімнадцяту по П’ятидесятниці на літургії читаєтья Євангеліє від Луки:
“І сталося, як тиснувся натовп до Нього (до Христа, — О.В.), щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаретського. І Він побачив два човни, що стояли край озера. А рибалки, відійшовши від них, полоскали невода. І Він увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів, та й навчав народ із човна. А коли перестав Він навчати, промовив до Симона: «Попливи на глибінь, — і закиньте на полов свій невід». А Симон сказав Йому у відповідь: «Наставнику, — цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, — та за словом Твоїм укину невода». А зробивши оце, вони безліч риби набрали — і їхній невід почав прориватись... І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли та й наповнили обидва човни, — аж вони стали потопати. А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: «Господи, — вийди від мене, бо я грішна людина!» Бо від полову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Якова й Івана, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: «Не лякайсь, — від цього часу ти будеш ловити людей!» І вони повитягали на землю човни, покинули все, — та пішли вслід за Ним” (Лк. 5.1—11).
Про що йдеться в сьогоднішньому Євангелії? Чи просто про буквально-історичний факт ловитви апостолами риби? Безумовно ж, ні. Необхідно пам’ятати, що за кожною буквою, кожним значком Писання лежить глибокий духовно-символічний зміст. Як вчить святий отець Церкви Григорій Нісський, Писання є тільки символ, що вказує на духовну реальність, тому то і недостатнім, і обманливим є юдейське буквальне розуміння Писання. “Тлумачення написаного, як воно уявляється на перший погляд (тобто буквально, поверхнево, — О.В.), якщо не буде зрозуміле належним чином (як духовна символіка, — О.В.), часто продукує [дію, розуміння] протилежне життю, явленому Духом”, — говорить св. Григорій.
Сказав Господь: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів” (Мф. 28.19-20). Це заповіт Господній Церкві: навчити, охрестити, — і продовжувати навчати в лоні церковному. Чи так уже зрозуміле це завдання сьогоднішнім учням Христовим? Чи сьогоднішні “рибалки” — учні Господні (я маю на увазі в першу чергу духовенство традиційних релігійних конфесій) — “ловлять людей”? Чи належним чином закидається невід в глибини того моря, що суть “народи та люди, і племена та язики” (див. Об. 17.15)? Чи проводиться в православ’ї (а мені, як православному священнослужителю, легше говорити саме про нього) на належному рівні широкомасштабна місійна робота? Чи не назріла необхідність впровадження на наших теренах повторної, другої євангелізації? І чи не ведеться вона уже де-факто “рибалками” з протестантських “човнів”?
“Тож ідіть і навчайте!..” Слово Боже — це і є та сіть, той невід, що виловлює із глибин моря людських пристрастей душі тих, хто зморений марною працею, про яку Еклезіаст: “Марнота марнот, і все марнота...”. І якщо не лінуються рибалки закидати це Мереживо — то й не вертається воно порожнім! Треба тільки слухати голос Божий: “Отож ідіть...”. Слухати і виконувати, бо віра без діл мертва. Необхідно докласти зусиль, наблизитись до Господа не тільки устами своїми, але й серцем. Треба працювати. Причому працювати не “вночі”, не в темряві незнання, а при світлі розуміння істини, у білий день бачення того шляху, яким повинна йти Церква до Божого Царства. І якщо засяє цей день в серцях усіх служителів церкви, то обов'язково вернеться невід наповненим безліччю риби. І не прорветься Невід!..
“Я проходив край поля людини лінивої, та край виноградника недоумкуватого, — і ось все воно позаростало терням, будяками покрита поверхня його, камінний же мур його був поруйнований...
І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поуку собі: Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, — і приходить, немов мандрівник, незаможність твоя, і нужда твоя, як озброєний муж!..” (Прип. 24.30-34).
З книги "Ключ Давидів" єпископа Олега (Ведмеденка).
І НЕ ПРОРВЕТЬСЯ НЕВІД...
В неділю вісімнадцяту по П’ятидесятниці на літургії читаєтья Євангеліє від Луки:
“І сталося, як тиснувся натовп до Нього (до Христа, — О.В.), щоб почути Слово Боже, Він стояв біля озера Генісаретського. І Він побачив два човни, що стояли край озера. А рибалки, відійшовши від них, полоскали невода. І Він увійшов до одного з човнів, що був Симонів, і просив, щоб він трохи відплив від землі. І Він сів, та й навчав народ із човна. А коли перестав Він навчати, промовив до Симона: «Попливи на глибінь, — і закиньте на полов свій невід». А Симон сказав Йому у відповідь: «Наставнику, — цілу ніч ми працювали, і не вловили нічого, — та за словом Твоїм укину невода». А зробивши оце, вони безліч риби набрали — і їхній невід почав прориватись... І кивали вони до товаришів, що були в другім човні, щоб прийшли помогти їм. Ті прийшли та й наповнили обидва човни, — аж вони стали потопати. А як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: «Господи, — вийди від мене, бо я грішна людина!» Бо від полову риби, що зловили вони, обгорнув жах його та й усіх, хто з ним був, також Якова й Івана, синів Зеведеєвих, що були спільниками Симона. І сказав Ісус Симонові: «Не лякайсь, — від цього часу ти будеш ловити людей!» І вони повитягали на землю човни, покинули все, — та пішли вслід за Ним” (Лк. 5.1—11).
Про що йдеться в сьогоднішньому Євангелії? Чи просто про буквально-історичний факт ловитви апостолами риби? Безумовно ж, ні. Необхідно пам’ятати, що за кожною буквою, кожним значком Писання лежить глибокий духовно-символічний зміст. Як вчить святий отець Церкви Григорій Нісський, Писання є тільки символ, що вказує на духовну реальність, тому то і недостатнім, і обманливим є юдейське буквальне розуміння Писання. “Тлумачення написаного, як воно уявляється на перший погляд (тобто буквально, поверхнево, — О.В.), якщо не буде зрозуміле належним чином (як духовна символіка, — О.В.), часто продукує [дію, розуміння] протилежне життю, явленому Духом”, — говорить св. Григорій.
Сказав Господь: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів” (Мф. 28.19-20). Це заповіт Господній Церкві: навчити, охрестити, — і продовжувати навчати в лоні церковному. Чи так уже зрозуміле це завдання сьогоднішнім учням Христовим? Чи сьогоднішні “рибалки” — учні Господні (я маю на увазі в першу чергу духовенство традиційних релігійних конфесій) — “ловлять людей”? Чи належним чином закидається невід в глибини того моря, що суть “народи та люди, і племена та язики” (див. Об. 17.15)? Чи проводиться в православ’ї (а мені, як православному священнослужителю, легше говорити саме про нього) на належному рівні широкомасштабна місійна робота? Чи не назріла необхідність впровадження на наших теренах повторної, другої євангелізації? І чи не ведеться вона уже де-факто “рибалками” з протестантських “човнів”?
“Тож ідіть і навчайте!..” Слово Боже — це і є та сіть, той невід, що виловлює із глибин моря людських пристрастей душі тих, хто зморений марною працею, про яку Еклезіаст: “Марнота марнот, і все марнота...”. І якщо не лінуються рибалки закидати це Мереживо — то й не вертається воно порожнім! Треба тільки слухати голос Божий: “Отож ідіть...”. Слухати і виконувати, бо віра без діл мертва. Необхідно докласти зусиль, наблизитись до Господа не тільки устами своїми, але й серцем. Треба працювати. Причому працювати не “вночі”, не в темряві незнання, а при світлі розуміння істини, у білий день бачення того шляху, яким повинна йти Церква до Божого Царства. І якщо засяє цей день в серцях усіх служителів церкви, то обов'язково вернеться невід наповненим безліччю риби. І не прорветься Невід!..
“Я проходив край поля людини лінивої, та край виноградника недоумкуватого, — і ось все воно позаростало терням, будяками покрита поверхня його, камінний же мур його був поруйнований...
І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поуку собі: Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, — і приходить, немов мандрівник, незаможність твоя, і нужда твоя, як озброєний муж!..” (Прип. 24.30-34).
З книги "Ключ Давидів" єпископа Олега (Ведмеденка).
Комментариев нет:
Отправить комментарий