воскресенье, 1 октября 2017 г.

НЕ БУДЬМО ОСТАННІМИ...

Недільне Євангельське читання

НЕ БУДЬМО ОСТАННІМИ...

В неділю сімнадцяту по П’ятидесятниці читається у храмах Євангеліє від Матвія:

“І, вийшовши звідти (з землі Генісаретської, — О.В.), Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, — демон тяжко дочку мою мучить!» А Він не казав їй ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав:«Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого»...

А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам»... Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті крихти, що падають зо столу їхніх панів».
Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра велика, — нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала” (Мф. 15.21-28).

В духовному розумінні землі тирські й сидонські — це землі торгівлі, землі, серця (земля у бібл. мові то серця людські — див. Іс. 1.2; Мф. 13. 19), у яких відбулася підміна духовних цінностей на матеріальні. Недаремно в “жалобній пісні на тирського царя” більшість екзегетів (тлумачів Святого Письма) вбачає символіку на Люцифера (Люцифер = Денниця, Син зорі) — падшого ангела, який був Херувимом помазаним, але через торгівлю серця свого став ворогом і супротивником Богові (диявол = ворог, обманець; сатана = супротивник) — див. Єзек. 28.1—19.

Назви міст Тир і Сидон промовляють самі за себе. Тир = скеля — висоти торгівлі в серці людському, висоти підміни істинних цінностей на земне багатство, що точить його міль та іржа їсть. Сидон = риболовство — духовна країна, що захоплює в рибальські сіті омани багатства світу цього – душі людські. І в цих землях, в цих містах, у цьому суспільстві язичеському зустрічає Господь жінку хананеянку. Ханаан — син Хама, ім’я його перекладається як раб, купець (знову ж таки рабство гріха і торгівля істиною). Жінка хананеянка уособлює собою життя людини, яка проміняла віру на ідолопоклонство (поклоніння “людській пожадливості та зажерливості, що суть — ідолослуження” — див. Колос. 3.5), а відтак стала рабою гріха.

І мучиться тяжко дочка її — чуттєвий світ такої людини, і страждає вона, бо горить в демонському вогні ненаситності, страждає від страху, болю, хвороб, терпить муки душевні та тілесні, позаяк “купила собі сластолюбством пошкодження”, — як каже святий Григорій Богослов. І точить душу її “невсипуща черва” незадоволення собою, своїм життям, — бо не має така людина щастя, адже щастя — це в першу чергу задовільнення духовних, а потім уже фізичних потреб людини. І страждає вона у цьому геєнському вогні, і мучиться во шеолі (в пеклі духовному), де темрява зовнішня, темрява незнання Бога, небачення Шляху, і Правди, і Життя, шляху до Царства Небесного, до Царства Божого — людською мовою – до щастя. І доля її — тільки плач та безсилля щось змінити, та скрегіт зубовний через злість на себе й оточуючих.

Але “Як тривога — то до Бога”. І людина, яка все життя була невіруючою, усе життя приносила жертви божкам світу цього — земним цінностям: владолюбству, гордості, честолюбству, насильству та користолюбству, — коли нестерпним стає її життя — звертається до Бога. Починає волати: “Господи! Якщо Ти є!”... Проте дуже важко такій людині пробитися крізь терня серця свого до Господа, важко відкрити двері і впустити Його. Увесь досвід життєвий язичника та атеїста чинить спротив поруху до віри. Тому-то й говорить Господь: Легше відкрити свої серця тим, хто хоча й занечистився, і блудить з язичництвом, але все ж таки вихований у вірі, має в серці своєму віру в Єдиного Бога. “Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...” (Тут дім Ізраїлів — церква, громади віруючих, хай і невірних, загинулих для Бога як блудний син. Я прийшов у першу чергу до тих, хто належить до народу віри, хоча й заблукав, спокусився світом, занечистив віру свою. Саме цих заблудлих синів у першу чергу маю привести до Отця, щоб “хоч були вони мертві — та ожили, пропали — та знайшлися!” (див. Лк. 15. 11—32).

І тут, як бачимо, розпач цієї нещасної жінки, цього нещасного життя дає їй поштовх до могутньої віри, до віри, якій можуть позаздрити й деякі “сини Ізраїлеві”. Ми бачимо тут покаяння, надію на спасіння, крик душі й смиренне благання: “Так, Господи!..” І Господь, побачивши віру її, відповідає: “Нехай буде тобі як ти хочеш!..”

Сказав Господь до роду лукавого та перелюбного фарисеїв від релігії: “Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, — та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони... Ніневітяни (ті, хто був войовничим матеріалістом, — О.В.) стануть на суд із цим родом (твердошиїх та кам'яносердих “синів Ізраїля”, — О.В.), — і осудять його, вони бо покаялись через Йонину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йона! Цариця з півдня (представники світу, які не задовільняються матеріальним, “стручками, що їдять їх свині”, — О.В.) на суд стане з родом оцим, — і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати, а тут ото Більший, аніж Соломон!” (Мф. 12. 38-42).
Сьогоднішнє Євангеліє для нас і про нас, дорогі “сини Ізраїлеві”. Пам’ятаймо: прийшов Христос в першу чергу до нас, і вважаймо, щоб не сталося бува так і з нами, що перші стануть останніми, а останні першими.
Не будьмо останніми...

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php


Комментариев нет:

Отправить комментарий