Постоянные читатели

воскресенье, 15 октября 2017 г.

ВЕРШИНА ВЧЕННЯ

Недільне Євангельське читання

ВЕРШИНА ВЧЕННЯ

В неділю дев'ятнадцяту по П’ятидесятниці читаємо уривок з Нагірної проповіді:
“І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і ви.
А коли любите тих, хто любить вас — яка вам за те ласка? Люблять бо й грішники тих, хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, — яка вам за те ласка? Бо те саме і грішники роблять. А коли позичаєте тим, що й від них сподіваєтесь взяти, — яка вам за те ласка? Позичають бо й грішники грішникам, щоб одержати стільки ж. Тож любіть своїх ворогів, робіть добро, позичайте, не ждучи нічого назад, — і ваша за це нагорода велика буде, і синами Всевишнього станете ви, — добрий бо Він до невдячних і злих! Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!“ (Лк. 6. 31—36).

Проповідь на горі — це неперевершений шедевр проповідництва. Казання жодного проповідника як до, так і після неї, не можуть зрівнятися з цією вершиною Вчення. Тут в доступній формі, словами, зрозумілими усім — від неписьменного галілейського рибалки до академіка наших днів, — викладена вся суть вчення Ісуса Христа.
Уривок, що його ми читаємо сьогодні, без перебільшення можна назвати вінцем релігійної думки. На той час у світі існувало багато релігій та різноманітних філософій, які тією чи іншою мірою намагалися наблизитися до Істини. Серед них вчення Лао-Цзи, який в своїх працях (учення цього китайського філософа викладене в його книзі “Дао де цзин”— “Про шлях до доброчесності“) піднімається до усвідомлення існування Єдиного Творця, і закликає до містичного споглядання Бога (Якого він називає Дао = Шлях) через самозаглиблення і духовне очищення. Це й вчення ще одного китайського учителя, Конфуція (майже 551 р. до Р. Х.), який зробив першу в історії людства спробу побудови незалежної від релігії людської моралі, оголосивши найвищою цінністю земне існування, і вбачаючи спасіння в усталеному суспільному режимі.
Існувала на той час і давньогрецька філософія. Тут і Геракліт (540 — 470 роки до Р. Х.), який вперше назвав Вселенський закон Логосом (Словом, Думкою, Законом, Розумом), хоча й будував теологію не, відділяючи Божественного від природи. Тут і Сократ (майже 470 — 399 років до Р. Х.), який почав шукати істину не в природі, а в людині, побачивши в ній відбиток духовного Божественного принципу. Тут, нарешті, й Платон (427 — 347 до Р. Х.), який прозрів вищий духовний світ, де людина знаходить свою Небесну Батьківщину.

В далекій Індії гуру (вчителі) брахманізму закликають до зречення світу та озброєння методами споглядання і йоги, відкидаючи усе, чим живуть люди: як ненависть, так і любов, як зло, так і добро. Там же, в Індії, шириться нова релігійна течія, пов’язана з ім’ям Крішни Васудеви (VI ст. до Р. Х.). Пам’ятником вчення Крішни є Бхагавад-Гіта (“Пісня Господа“), в якій релігійна думка сягає уже до необхідності піднятися на висоти любові, благоговіння, віри, хоча це лише окремі вогники в мороці язичницької ночі. В 563 році до Різдва Христового поблизу Гімалаїв на кордоні Непалу народжується Сіддхарта Гаутама, відомий нам як Будда (Просвітлений), який згодом проголосить спасіння головною метою релігії, і розробить 8 кроків-ступенів для досягнення найвищого просвітлення, “нірвани”.

І, нарешті, Заратустра (грецьк. Зороастр), з його “іранською біблією“ Авестою, який дійшов до усвідомлення Єдиного Бога — Творця Всесвіту, до необхідності встановлення на землі істини, миру та справедливості, але шлях досягнення цього він бачив один — насилля.

Як видно, багато різноманітних релігій та вчень існувало, та й існує донині на землі. Але жодне вчення не піднялося до тієї висоти: “Любіть своїх ворогів!“ Як каже блаж. пам’яті о. Олександр Мень: “На протязі століть люди пройшли незліченну кількість доріг та стежинок; вони випробували і зважили майже все... від світозаперечуючої містики до богозаперечуючого матеріалізму. І лише тоді, коли шляхи ці були пройдені і пошуки вичерпано, настала, кажучи біблейською мовою, «повнота часу»... Не людською, а Божественною вісткою увійшла Євангелія в потік історичного буття. Вона підкорила багатьох, а для декого так і залишилась спокусою чи безумством. Деякі, прийнявши її, потім відступилися. Але іти світові було, по суті, уже нікуди. Залишалося лише знову і знову повторювати блукання, які захоплювали дух людини в дохристиянські часи. Відхід від Христа насправді означає повернення до Будди чи Конфуція, Заратустри чи Платона, Демокріта чи Епікура“.

Вершина Божого Вчення... Чи спромоглися ми, насправді, піднятися хоча б трішки вище підніжжя цієї гори? Чи спромоглися дійсно возлюбити хоч би брата свого, не кажучи уже про ворога? Коли прийде Господь,— чи знайде Він віру на землі?..

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php


Комментариев нет:

Отправить комментарий