ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ
Свято Вознесіння Господнього — рухоме двунадесяте свято православної церкви. Рухомим воно називається тому, що відзначається не в числі, а залежить від дня, на який випало Світле Христове Воскресіння — Пасха, і святкується на сороковий день після Великодня.
Про вознесіння Ісуса Христа на Небо були пророцтва іще в Старому Заповіті. В 109-му (110-му згідно з єврейсько-масоретською Біблією) псалмі Давида читаємо: “Промовив Господь Господеві моєму: «Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!”
Після воскресіння Сам Спаситель говорив Марії Магдалині: “Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розкажи: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!” (Ів. 20.17).
Про саму подію вознесіння Господа нашого Ісуса Христа розповідає св. ап. Лука в книзі “Дії святих апостолів”:
“Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся (тут мова про першу книгу апостола Луки — Євангелію від Луки. Теофіл (грецьк. — “Боголюб”) — ім’я символічне, звертання до всіх, хто з любов’ю дослі-
джує Слово Боже, — О. В.). А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Боже Царство казав.
А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої, «що про неї — казав — ви чули від Мене. Іван бо водою хрестив (Іванове хрещення — хрещення покаяння. Хрестив — тобто повністю занурював в очищаючу воду покаяння. Як вода очищає тіло людське від тілесного бруду, так і покаяння очищає душу від бруду гріхів. Церк. слов. “хрещення” — грецьк. “баптисма” = укр. “повне занурення”, — О. В.), — ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів!» (Тут мова про повне занурення апостолів в день П’ятидесятниці — п’ятдесятий день після воскресіння Господнього — в Святий Дух Любові Божої, Дух Милосердя і Богопізнання. Хрещення Духом Святим — період ствердження, оспівання і розповсюдження Віри, що чинна любов’ю, помазання на служіння, — О. В.).
А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» А Він їм відказав: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його сперед їхніх очей...
А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них, та й сказали: «Галілейські мужі, — чого стоїте і задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на Небо!» * (тобто в тілі. Як возносився Господь на Небо, а Небо в біблійній мові — це світ невидимий, сфера духа, — так і прийде у славі Своїй. Возносився в тілі — і прийде в тілі Своєму. А тіло Його — то є Церква — зібрання праведників (див. Колосян 1.24). Прийде в серцях тих, хто увірував, восиновив, або здійснив цю “віру, що чинна любов’ю” в своєму житті, і ствердився в ній, оспівав і розповсюдив навколо себе, — О. В.).
Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизу Єрусалима, на віддаль дороги суботнього дня (суботній день — день спокою, євр. — “шаббат” — сьомий день створення духовності людини, період “праведності, миру і радості в Дусі Святім”, — О.В.). А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків, та Андрій, Пилип та Хома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів (тут Юда — не той Юда Іскаріот, що зрадив Ісуса, але апостол Юда або Фаддей, брат Якова Меншого, він же називається в Євангелії Юдою, братом Господнім — див. Мф. 13.55; Мк. 6.3; Мф. 10. 2 — 4; Мк. 3.16 — 19; Лк. 6.16, — О.В.). Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір'ю Ісусовою, та з братами Його” (Дії 1.1 — 14).
У євангеліста Марка про цю подію читаємо: “Господь же Ісус, по розмові із ними (учнями, — О. В.), вознісся на Небо, — і сів по Божій правиці” (Мк. 16.19).
Який же духовно-символічний зміст Вознесіння Христового?
Сказав св. ап. Павло: “Таємниця, захована від віків і поколінь... — Христос у вас, надія слави!” (Колосян 1.26 — 27). Душа людська, сфера духа, світ невидимий людини — копія Сфери духа Вселенської, світу невидимого, біблійною мовою — Неба. Як краплина роси відображає в собі увесь світ видимий, відбиває всю безмежність Всесвіту — і сонце, і місяць, і зорі, і землю, так і душа людська відображає в собі увесь світ невидимий. І в ці святкові дні задаймо собі запитання: чи міцно поставлений в нашому серці Престол Божий (а Престол Його — “правда і суд”)? Чи маємо ми справді міцну віру? Чи Бог дійсно є Господом — Господарем, Паном нашого життя? І чи Христос вознісся в серці нашому на ту висоту, коли Слово Боже стає не просто учителем, не просто джерелом інформації, не просто садівником, обробляючим виноградник сердець наших, як бачила Ісуса Марія Магдалина одразу по воскресінню Його, а керівництвом до дії, керманичем нашого життя. Чи не спить бува Христос в нас, посольство Господнє — совість наша — на кормі човна нашого життя на подушці (див. Мк. 4.38)? Чи дійсно Слово Боже, отой хліб наш насущний, стало плоттю Христовою в нас? Чи дійсно Новозавітнє вино вчення Господнього стало кров’ю Христовою в нас, і живить нас, і гаряче пульсує в наших жилах? Чи сів Христос в серці нашому праворуч Отця на престолі правди і суду Господніх? Чи правими ділами стверджуємо ми свою віру? Чи приносимо ми плоди віри, чинної любов’ю? Чи діла наші дійсно праві, дійсно “одесную”? А відтак чи прийшов в наше серце Святий Дух — Утішитель, чи царює Він в нас, чи постійно відчуваємо ми “мир і радість у Дусі Святім”? Якщо так, то амінь, збулися для нас слова Господні: “По правді кажу вам, що деякі з тут-от приявних не скуштують смерті, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі” (Мк. 9.1)...
Щодо самої історії встановлення свята Вознесіння, то, згідно з дослідженнями православних істориків, маємо його із самої глибокої давнини. Так, уже Апостольські Постанови приписують здійснювати святкування в 40-й день після Пасхи (книга 5, розд. 18). Особливо важливі у цьому відношенні свідоцтва святого Івана Златоустого та блаженного Августина. Перший називає це свято важливішим і великим і відносить його до розряду свят, які так само, як і Пасха й П'ятидесятниця, без сумніву, встановлені апостолами. Останній, згадуючи про повсюдне величання свята, згідно з переказом, прямо відносить його до апостольського установлення.
Канони свята написані святими Іваном Дамаскіном та Йосипом Піснеспівцем.
Тропар (основна пісня) свята: “Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, подавши радість Ученикам обітницею Святого Духа, ствердивши їх у вірі Своїм благословенням, що Ти Син Божий, Спаситель світу”.
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
Свято Вознесіння Господнього — рухоме двунадесяте свято православної церкви. Рухомим воно називається тому, що відзначається не в числі, а залежить від дня, на який випало Світле Христове Воскресіння — Пасха, і святкується на сороковий день після Великодня.
Про вознесіння Ісуса Христа на Небо були пророцтва іще в Старому Заповіті. В 109-му (110-му згідно з єврейсько-масоретською Біблією) псалмі Давида читаємо: “Промовив Господь Господеві моєму: «Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!”
Після воскресіння Сам Спаситель говорив Марії Магдалині: “Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розкажи: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!” (Ів. 20.17).
Про саму подію вознесіння Господа нашого Ісуса Христа розповідає св. ап. Лука в книзі “Дії святих апостолів”:
“Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся (тут мова про першу книгу апостола Луки — Євангелію від Луки. Теофіл (грецьк. — “Боголюб”) — ім’я символічне, звертання до всіх, хто з любов’ю дослі-
джує Слово Боже, — О. В.). А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Боже Царство казав.
А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої, «що про неї — казав — ви чули від Мене. Іван бо водою хрестив (Іванове хрещення — хрещення покаяння. Хрестив — тобто повністю занурював в очищаючу воду покаяння. Як вода очищає тіло людське від тілесного бруду, так і покаяння очищає душу від бруду гріхів. Церк. слов. “хрещення” — грецьк. “баптисма” = укр. “повне занурення”, — О. В.), — ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів!» (Тут мова про повне занурення апостолів в день П’ятидесятниці — п’ятдесятий день після воскресіння Господнього — в Святий Дух Любові Божої, Дух Милосердя і Богопізнання. Хрещення Духом Святим — період ствердження, оспівання і розповсюдження Віри, що чинна любов’ю, помазання на служіння, — О. В.).
А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» А Він їм відказав: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його сперед їхніх очей...
А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них, та й сказали: «Галілейські мужі, — чого стоїте і задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на Небо!» * (тобто в тілі. Як возносився Господь на Небо, а Небо в біблійній мові — це світ невидимий, сфера духа, — так і прийде у славі Своїй. Возносився в тілі — і прийде в тілі Своєму. А тіло Його — то є Церква — зібрання праведників (див. Колосян 1.24). Прийде в серцях тих, хто увірував, восиновив, або здійснив цю “віру, що чинна любов’ю” в своєму житті, і ствердився в ній, оспівав і розповсюдив навколо себе, — О. В.).
Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизу Єрусалима, на віддаль дороги суботнього дня (суботній день — день спокою, євр. — “шаббат” — сьомий день створення духовності людини, період “праведності, миру і радості в Дусі Святім”, — О.В.). А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків, та Андрій, Пилип та Хома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів (тут Юда — не той Юда Іскаріот, що зрадив Ісуса, але апостол Юда або Фаддей, брат Якова Меншого, він же називається в Євангелії Юдою, братом Господнім — див. Мф. 13.55; Мк. 6.3; Мф. 10. 2 — 4; Мк. 3.16 — 19; Лк. 6.16, — О.В.). Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір'ю Ісусовою, та з братами Його” (Дії 1.1 — 14).
У євангеліста Марка про цю подію читаємо: “Господь же Ісус, по розмові із ними (учнями, — О. В.), вознісся на Небо, — і сів по Божій правиці” (Мк. 16.19).
Який же духовно-символічний зміст Вознесіння Христового?
Сказав св. ап. Павло: “Таємниця, захована від віків і поколінь... — Христос у вас, надія слави!” (Колосян 1.26 — 27). Душа людська, сфера духа, світ невидимий людини — копія Сфери духа Вселенської, світу невидимого, біблійною мовою — Неба. Як краплина роси відображає в собі увесь світ видимий, відбиває всю безмежність Всесвіту — і сонце, і місяць, і зорі, і землю, так і душа людська відображає в собі увесь світ невидимий. І в ці святкові дні задаймо собі запитання: чи міцно поставлений в нашому серці Престол Божий (а Престол Його — “правда і суд”)? Чи маємо ми справді міцну віру? Чи Бог дійсно є Господом — Господарем, Паном нашого життя? І чи Христос вознісся в серці нашому на ту висоту, коли Слово Боже стає не просто учителем, не просто джерелом інформації, не просто садівником, обробляючим виноградник сердець наших, як бачила Ісуса Марія Магдалина одразу по воскресінню Його, а керівництвом до дії, керманичем нашого життя. Чи не спить бува Христос в нас, посольство Господнє — совість наша — на кормі човна нашого життя на подушці (див. Мк. 4.38)? Чи дійсно Слово Боже, отой хліб наш насущний, стало плоттю Христовою в нас? Чи дійсно Новозавітнє вино вчення Господнього стало кров’ю Христовою в нас, і живить нас, і гаряче пульсує в наших жилах? Чи сів Христос в серці нашому праворуч Отця на престолі правди і суду Господніх? Чи правими ділами стверджуємо ми свою віру? Чи приносимо ми плоди віри, чинної любов’ю? Чи діла наші дійсно праві, дійсно “одесную”? А відтак чи прийшов в наше серце Святий Дух — Утішитель, чи царює Він в нас, чи постійно відчуваємо ми “мир і радість у Дусі Святім”? Якщо так, то амінь, збулися для нас слова Господні: “По правді кажу вам, що деякі з тут-от приявних не скуштують смерті, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі” (Мк. 9.1)...
Щодо самої історії встановлення свята Вознесіння, то, згідно з дослідженнями православних істориків, маємо його із самої глибокої давнини. Так, уже Апостольські Постанови приписують здійснювати святкування в 40-й день після Пасхи (книга 5, розд. 18). Особливо важливі у цьому відношенні свідоцтва святого Івана Златоустого та блаженного Августина. Перший називає це свято важливішим і великим і відносить його до розряду свят, які так само, як і Пасха й П'ятидесятниця, без сумніву, встановлені апостолами. Останній, згадуючи про повсюдне величання свята, згідно з переказом, прямо відносить його до апостольського установлення.
Канони свята написані святими Іваном Дамаскіном та Йосипом Піснеспівцем.
Тропар (основна пісня) свята: “Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, подавши радість Ученикам обітницею Святого Духа, ствердивши їх у вірі Своїм благословенням, що Ти Син Божий, Спаситель світу”.
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
Комментариев нет:
Отправить комментарий