понедельник, 22 мая 2017 г.

Недільне Євангельське читання

Недільне Євангельське читання.
Неділя 6-та після Пасхи, про зцілення сліпонародженого.

ЧАС ПРОЗРІННЯ
В Неділю про сліпого читається Євангеліє від Івана:
“А коли Він [Христос] проходив, побачив чоловіка, що сліпим був з народження. І спитали Його учні Його, говорячи: «Учителю, хто згрішив: чи він сам, чи батьки його, що сліпим він родився?» Ісус відповів: «Не згрішив ані він, ні батьки його, а щоб діла Божі з’явились на ньому. Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день (день — поки світить Світло Правди — Христос, поки є змога працювати, поки Дух Христів іще з усіма учнями Його, поки не розіп’ятий Христос, поки не вийшов з Церкви — Тіла Його — Дух, поки не розіп’яли фарисеї від релігії іржавими цвяхами користолюбства та насильства руки Його, діла милосердя й богопізнання, поки не прибили тими ж цвяхами ноги Його — ходу церкви в Царство Небесне, поки не прокололи тіло Його войовничим списом агресії та нелюбовності, не ввійшли в церковне життя світські засади, і не вилилась на землю кров і вода — не знекровилась церква й не змарнувалась іще жива вода Вчення Христового. Поки іще день. Бо попереду була ніч. Ніч незнання Бога. Ніч, про яку сказав пророк Божий Амос: “Тому то розумний мовчить цього часу, бо це час лихий...” (Ам. 5.13), — О. В.). Надходить он ніч, коли жоден не зможе виконувати. Доки Я в світі, — Я світло для світу».
Промовивши це, Він сплюнув на землю, і з слини грязиво зробив, і очі сліпому помазав грязивом, і до нього промовив: «Піди, умийся в ставку Сілоам» (визначає це “Посланий”). Тож пішов той і вмився, і вернувся видющим...” (див. Ів. 9.1 — 38).

Безумовно, мова тут іде в першу чергу про сліпоту духовну — про невірство. Як часто так буває: у віруючих батьків росте невіруючий син. Невіруючий, а отже і духовно сліпий, який не бачить Світла Істини, не бачить дороги правди, що веде в життя вічне, не бачить дороги до щастя, а відтак і мучиться в темряві зовнішній, темряві відокремлення від Бога (церк. слов. — “кромішній”), де тільки “плач та скрегіт зубів”. Що ж, дійсно буває так, що батьки стараються долучити дитину свою до віри, заохочують читати Слово Боже, ходити до церкви. Але, на жаль, часто буває як у притчі про сіяча: зерно, посіяне при життєвій дорозі, не дає паростків віри, бо “До кожного, хто слухає слово про Царство [Небесне], але не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою” (див. Мф. 13.4 — 23).
Так, віра не від нас, “то — дар Божий” (див. Ефес. 2.8). І Господь повсякчас промовляє до людини невіруючої, завжди стоїть біля дверей серця й стукає, постійно посилає Своє Провидіння “щоб вам бути синами Отця вашого, що на Небі, що наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних” (Мф. 5.45).

Слова, якими починається перша книга Біблії Буття, звучать так: “На початку Бог створив небо та землю. А земля була пуста та порожня, і темрява над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло...” (Бут. 1.1 — 3). Крім буквального змісту, ці рядки, як і все Святе Письмо, мають важливіший духовно-символічний зміст. І в цьому розумінні історія створення світу — це програма створення духовного світу людей, введення людини в суботу Господню, в сьомий день, в день спокою, в Царство Небесне. Як чудово розкривають ці вірші сьогоднішню Євангелію! Створилась, народилась людина. Вона має вже і небо й землю — душу й тіло, сферу духа і плоть. Та закон плоті є повновласним володарем у цій непросвітленій іще світлом віри особистості. Земля — пуста та порожня, і темрява бездуховності, темрява незнання Істини, темрява безвір’я тяжіє над безоднею тілесних пожадань. Але Дух Божий ширяє над буремними водами пристрастей людини, Господь стукає...

Як промовляє Господь до людини? В книзі Йова читаємо: “Бо Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того: у сні, у видінні нічному... Тоді відкриває Він вухо людей, і настрашує їх осторогою, щоб відвести людину від чину її, і Він гордість від мужа ховає, щоб від гробу зберегти душу його, а живая [душа] його щоб не впала на ратище. І карається хворістю він на постелі своїй, а в костях його сварка міцна...” (див. Йова 33 розд.). Так, Господь промовляє до людини! І промовляє по-різному. Хто хоче побачити — у прямому видінні, а точніше віданні. Хто вважає себе, як зараз модно казати, “крутим” — у снах, присипляючи цю крутість різноманітними життєвими проблемами. Для найзапекліших попускає Господь страждання, тяжкі хвороби “на погибіль (церк.слов. “во измождение”) тіла, щоб дух спасся Господнього дня!” (див. 1 Кор. 5.5).

Господь промовляє! Господь відкриває очі сліпцям, але не силує. “А як вам здається?” — питає Він. Я попустив вам іти тією дорогою, яку ви вільно обрали собі. Чи не розумієте, що йдучи нею, зайшли у безвихідь? Чи не час уже й прозріти? Чи не час переоцінити цінності? Чи не час зрозуміти, що у труни кишені немає, і з собою не візьмеш нічого із того, над чим так уболіваєш в суєтному животінні твоєму? Чи не час плюнути на порох земний, плюнути на минущі матеріально-бездуховні цінності світу цього, і грязивом отим намастити духовні свої очі? А відтак, омивши їх в джерельній воді Слова Божого, Вчення, яке дав Господь через посланих Ним Пророків (Сілоам = “посланий”), — ПРОЗРІТИ!
Чи не час?..

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php


Комментариев нет:

Отправить комментарий