Постоянные читатели

воскресенье, 5 марта 2017 г.

СХОДЖЕННЯ В НЕБО

Недільне Євангельське читання.

ПЕРША НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ.
СХОДЖЕННЯ В НЕБО
В першу неділю Великого Посту читається Євангеліє від Івана:
“Наступного дня захотів Він (Христос, — О.В.) піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: «Іди за Мною!» А Пилип із Віфсаїди походив, із міста Андрія і Петра. Пилип Нафанаїла знаходить (Нафанаїл — вірогідно апостол Варфоломій, що про нього розповідають три євангелісти-синоптики, — О.В.) та й каже йому: «Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, — Ісуса, сина Йосипового, із Назарету». І сказав йому Нафанаїл:«Та хіба ж може бути з Назарету що добре?» (Назарет вважався незначним містечком, з якого не може вийти ані пророк, ані, тим паче, Месія, — О.В.) Пилип йому каже:«Прийди та побач». Ісус, угледівши Нафанаїла, що до Нього йде, говорить про нього:«Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу!» Говорить Йому Нафанаїл: «Звідки знаєш мене?» Ісус відповів і до нього сказав: «Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіговим деревом був ти». Відповів Йому Нафанаїл: «Учителю, Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлів!» (Вочевидь тут натяк на якусь обставину життя Нафанаїла, про яку знав лише він один. Іван Богослов часто підкреслює притаманне Христу надприродне знання людей та подій. В духовно-символічному значенні сидіти під смоковницею означає ствердитись у плодах віри, приносити угодні Богові плоди: милосердя і богопізнання. Майбутній апостол ствердився в дієвій вірі, показав “у вірі — добродійство”, а відтак і прийшов до “віри, яка чинна любов’ю” — до Христа. І “угледів” його Христос. Аналогічна євангельська подія — зустріч Ісуса з тим, що піднявся на смоковницю, духовно малим митарем Закхеєм (див. Лк. 19.1—10), — О.В.)

Ісус відповів і до нього сказав: «Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіговим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш!» І Він каже йому: «Поправді, поправді кажу вам: Відтепер ви побачите Небо відкрите та Анголів Божих, що на Людського Сина (варіант — “до Людського Сина”, — О.В.) піднімаються та спускаються” (Ів. 1.43-51).

Видіння “драбини в Небо” бачив ще в старозавітні часи патріарх Яків. Ця драбина, що символізує собою сходження щаблями досконалості, відома нам як “драбина Якова”: “І вийшов Яків із Беер-Шеви (Вірсавії, — О.В.), і пішов до Харану і натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому, — ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж Неба. І ось Анголи Божі виходили і сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: «Я Господь...” (Буття 28.10-22).

Біблія — книга символічна. Як навчав св. Кирило Олександрійський: “Відсічи непотрібність історії, зніми ніби деревину букви й дійди до самої серцевини рослини, тобто пильно досліди внутрішній плід заповіданого і споживи в їжу”. Що є Небо в біблійній мові? Це та Твердь посеред різноманітних вод духовних, різноманітних вчень і бачень, яку створив Господь — Закон Божий, Воля Божа, Духовність Любові. Саме туди, в сфери Духа Божого, в Небо, в Царство Небесне повинні прагнути ми, як олень до потоків водних. “Бог Господь — моя сила, і чинить Він ноги мої, як у лані, і водить мене по висотах!” (Ав. 3.19). Цими щаблями досконалості треба нам підніматися в Царство Божої Любові: “Покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті — пізнання, а в пізнанні — стриманість, а в стриманості — терпеливість, а в терпеливості — благочестя, а в благочесті ¬— братерство, а в братерстві — любов” (2 Петра 1.5-9).

В вірі — чеснота”, або “в вірі — добродійство” — перший щабель на цьому нелегкому шляху, той щабель, коли ми, немічні, ще хочемо чинити зло, ще хочемо порушувати Заповіді Божі, але, маючи віру, а відтак, маючи Страх Божий — початок мудрості — стримуємось від гріха, приносимо плоди добродійства, зусиллями беремо Царство Небесне. І переходимо на наступний щабель: “в добродійстві — роздумування, пізнання”. Ми пізнаємо Волю Творця, стверджуємось, зростаємо в Слові Божому і приходимо до висновку, що немає іншого шляху очищення і вдосконалення, окрім стриманості від гріха та пожадливостей плоті, окрім вгамування пристрастей наших, погашення в собі духа насильства й користолюбства — “в роздумуванні — стриманість”. А в стриманості нам необхідно проявити твердість і терпіння. Стриманість і увага, піст і молитва (про піст читай Ісаї 58-й розд.) мусять бути нормою нашого життя. Ми повинні ствердитись під смоковним деревом, постійно приносячи плоди милосердя і богопізнання, як робив це Нафанаїл. І тоді-то побачить нас Господь, і тоді-то піднімемось ми з “в стриманості — терпіння” на наступний щабель “в терпінні — благочестя”. А це стан благочестивої людини, людини, яка сіла праворуч Ісуса, як і Він сів парворуч Отця Свого. Людини, якій вже не хочеться робити гріх, чинити беззаконня, бо осягнула вона вищу віру — віру, що здійснюється любов’ю. І вінцем цієї драбини в Небо є “в благочесті — братолюбіє, а в братолюбії — любов” — вершина досконалості: “Возлюби Господа Бога свого і ближнього свого...”

І остання деталь. Якщо стали ми подібні ангелам Божим, стали “іже херувими”, якщо піднялися, якщо вдосконалились — не забудьмо спуститися до іще недосконалих братів своїх, щоби подати руку їм, аби піднятися нам разом до висот “з'єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти”
(див. Ефес. 4.13), до висот Духа, до висот Вічності...

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php


Комментариев нет:

Отправить комментарий