Постоянные читатели

воскресенье, 12 марта 2017 г.

ЛЕГКО ЗДАВАТИСЯ...

Недільне Євангельське читання.

ДРУГА НЕДІЛЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ.
ЛЕГКО ЗДАВАТИСЯ...
В другу неділю Великого посту під час літургії читаємо Євангеліє від Марка:
“Коли ж Він [Христос] по кількох днях прийшов знов до Капернауму, то чутка пішла, що Він удома. І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях. А Він їм виголошував слово. І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо. А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: «Відпускаються, сину, гріхи тобі!» Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: «Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?» І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: «Що таке в серцях своїх думаєте? Що легше: сказати розслабленому: «Гріхи відпускаються тобі», чи сказати: «Уставай, візьми ложе своє та й ходи»? Але, щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі», — каже розслабленому: «Тобі Я наказую: Вставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!» І той устав і негайно взяв ложе, — і вийшов перед усіма, так, що всі дивувались і славили Бога, й сказали: «Ніколи такого не бачили ми!” (Мк. 2.1—12).

Дійсно, легше сказати: “Відпускаються тобі гріхи”, аніж “Встань, хворий, і будь здоровим!” Чому? Тому, що “прощати” гріхи нібито від Божого Імені можуть і лжехристи. Спробуй, перевір... І багато таких “Христів неправдивих” ми бачили й бачимо — як тих, що “в Божому храмі сіли, як Бог, і за Бога (тут Бог — багатий на все: на віру, на знання істини, на відання шляху до спасіння, на праведність і т. д., — О. В.) себе видають” (див. 2 Сол. 2.1—12), так і тих, які заполонили храми людських сердець шарлатанством, а то й відвертою диявольською отрутою, перетворюючи їх на вертеп розбійників: ті, “хто ворожить ворожбу (рос. “прорицатель“, хто передрікає долю, — О. В.), хто ворожить на хмарах (по небу, рос. “гадатель“, астролог, — О. В.), ворожка, чарівник, і хто нашіптує (рос. “обаятель”, гіпнотизер, — О. В.), хто викликає духа померлого та духа віщого (медіум, — О. В.), і хто питає померлих (спіріт, — О. В.). Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке...” (Повт. Зак. 18.9—12).

Легко проголошувати: я досконалий, як досконалий Отець наш Небесний; я здолав шлях до обоження, я повернув собі предвічну подобу Божу, став преподобним, “Я багатий, і збагатів, і не потребую нічого“ (див. Об. 3.14 — 22). Та важко бути... Як сказав поет: “Здаватись легко, — дуже важко буть!“ У Своїй відповіді книжникам Христос виявляє, що Йому належить влада прощати гріхи. Влада, яка притаманна лише одному Богові. І стверджує цю Свою владу ділом! Бо “по плодах їх пізнаєш їх“. І наказує: “Вставай та й іди!..” І той розслаблений, повністю паралізований чоловік, який вже не мав не тільки віри, а й надії на зцілення — встав, узяв ложе своє і вийшов перед усіма, так, що всі дивувалися й славили Бога...

Здаватись легко — дуже важко бути. Легко здаватися віруючим і вірним, та важко приносити плоди віри, плоди милосердя та богопізнання. Легко здаватись цілителем, купивши собі диплом екстрасенса, та важко впустити в серце своє Христа, увірувати, хреститись, тобто повністю зануритись у Дух Святий, Дух Христів, во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа: увірувати, восиновити (здійснити, реалізувати, воплотити) в собі Віру, що вона чинна Любов’ю, і, нарешті, одухотворити (ствердити, оспівати, розповсюдити навколо себе) її. А відтак важко і отримати ті заповідані Христом ознаки, які супроводжують вірних: “Хто увірує й охреститься (увірує вірою, що чинна любов’ю, і повністю зануриться в Святий Дух Любові, хреститься духовно (від “хреститися“ — грецьк. “баптисма“ = “повне занурення“, — О. В.), — буде спасенний, а хто не ввірує — засуджений буде. А тих, хто ввірує, супроводити будуть ознаки такі: у Ім’я Моє демонів будуть виганяти, говоритимуть мовами новими, братимуть змій; а коли смертодійне що вип’ють, — не буде їм шкодити; кластимуть руки на хворих, — і добре їм буде!“ (Мк. 16.16 —18).

Прийде час — і воскресне віра. Розвидниться — і просвітимось. Зійде Сонце Правди — і зігріємось. І знову навчимося розрізняти поміж чистим і нечистим, святим і несвятим. І шукатимуть зцілення вірні не в світі, а в Церкві. І знову, як і в часи перших християн, при кожному храмі будуть свої цілителі. І згадаємо слова Господні: “Поправді, поправді кажу вам: Хто вірує в Мене, той учинить діла, які чиню Я, і ще більші від них він учинить...“ (Ів. 14.12).

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php


Комментариев нет:

Отправить комментарий