суббота, 14 января 2017 г.

ЗНАК ЗАПОВІТУ

Свято Обрізання Господнього

ЗНАК ЗАПОВІТУ
Свято Обрізання Господнього відзначається церквою 14 січня (1-го за ст. ст.). Воно належить до великих свят православ'я і співпадає з днем пам'яті святого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської (379 р. по Р.Х.). В цей день у храмах читається 6-те зачало Євангелія від Луки, в якому зокрема сказано:
“Коли ж виповнилось вісім день, щоб обрізати Його [новонароджену Дитину], то Ісусом назвали Його, як був ангел назвав, перше ніж Він в утробі зачався…” (Лк. 2.21).

Обряд обрізання був започаткований в Старозавітній Церкві Божій іще з часів Авраама, і полягав він в обрізанні крайньої плоті усіх немовлят чоловічої статі на восьмий день після народження їх. Встановлено цей обряд було як видимий знак між Богом і Авраамом десь біля 1850 року до Різдва Христового, а через шістсот літ, близько 1250 року, повеління це було повторене Мойсею. У П'ятикнижжі Мойсеєвому читаємо: “І сказав Авраамові Бог: “А ти заповіта Мого стерегтимеш, ти й потомство твоє по тобі в їхніх поколіннях. То Мій заповіт, що його ви виконувати будете, поміж Мною й поміж вами, і поміж потомством твоїм по тобі: нехай кожен чоловічої статі буде обрізаний у вас. І будете ви обрізані на тілі крайньої плоті вашої, і стане це знаком заповіту поміж Мою і поміж вами. А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний…” (Бут. 17. 9 — 12); “І Господь промовляв до Мойсея, говорячи: “Промовляй до Ізраїлевих синів, говорячи: Коли жінка зачне, і породить дитя чоловічої статі... [то] восьмого дня буде обрізане тіло крайньої плоті його…” (Левіт 12. 1—3).

Буквальне обрізання, окрім функції видимого знаку Заповіту, несло в собі й більш глибокий, духовно-символічний зміст. Воно було знаком духовного обрізання народу Божого, символом чинності віри, здійснення віри, принесення плодів віри. Як сказав апостол Яків, брат Господній, — “Яка користь, брати мої, коли хто говорить, що має віру, але діл не має? Чи може спасти його віра?.. Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл — мертва!” (див. Як. 2. 14 — 26). Символічно обрізання — це очищення людського єства від усього “крайнього плотського” — усього, що заважає. Причому, тут маються на увазі саме власні, людські зусилля.…

Коли перші люди віри, зображені у Біблії під образами Адама і Єви, були вигнані з Раю духовного, — то на вході в Едем Господь поставив ангела, херувима з мечем полум'яним, “який обертався навколо, щоб стерегти дорогу до дерева життя” (див. Бут. 3.24). Цей меч — то є символ обрізання. Щоб повернутись в Едем, повернутись до плодів Благодаті животворчого Древа Волі Божої, — необхідно пройти через обрізання.

“Царство Небесне здобувається силою, і ті хто вживає зусилля, хапають його”, — говорить Господь. Обрізання — символ зусиль підзаконних, символ плодів віри, що здійснюється страхом: “Страх Господній — початок премудрості” (Прип. 1.7). Це стан людини, яка іще недосконала, іще дитина у вірі, іще хоче грішити, але уже “у восьмому дні” — на початку нового етапу свого життя, на початку нового “тижня”, нової седмиці… “Шість день працюй, — говорить Господь, — і роби всю працю свою, а день сьомий — спокій для Господа, Бога твого” (Вихід 20. 9 — 10).

В Новозавітну, не підзаконну але підблагодатну добу обрізання замінене хрещенням. Хрещення, за словом апостольським, — то і є християнське “нерукотворне обрізання” (див. Колос. 2. 11 — 12). Хрещення як “баптисма”, грецькою мовою “повне занурення” у віру, що чинна не страхом, але любов'ю. Духовне занурення, яке веде до здобуття Благодаті Всесвятого Духа, до отримання дарів і принесення плодів віри; до досягнення миру і радості у Дусі Святім. Проте “поки спадкоємець [іще] дитина (тут спадкоємець — християнин, нащадок обітниць Божих по благодаті Христовій; дитина — недосконалий у вірі, той, хто ще тільки на початку шляху, — О.В.), — він нічим від раба не різниться, хоч він і пан над усім (від раба — тобто від підзаконного, від того, чия віра іще чинна страхом, хто іще хоче грішити, хоче порушувати Заповіді Божі, але обрізується, старається їх виконувати через страх покарання, як раб, — О.В.)”. (Гал. 4.1)

Шлях Христа — це шлях Церкви. І нам, християнам, належить пройти його уповні. Від народження в серцях наших “Дитинки мужеської статі” — віри, що чинна любов'ю; від обрізання дитячого — прикладання “рабських”, підзаконних зусиль: “у вірі — добродійства, а в добродійстві — пізнання, а в пізнанні — стримання, а в стриманні — терпеливості” (див. 2Петра 1.59), — до “Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ми малолітками, що хитаються” (див. Ефес. 4.13 — 14), але дали зрілий плід досконалої віри, показавши “в терпеливості — благочестя, а в благочесті — братерство, а в братерстві — любов”. Дай, Боже, піднятися нам до вершини цього “обрізання нерукотворного”, до повного очищення в купелі Благодаті! І дай, Боже, зберегти в собі оцей Божественний знак Заповіту. “Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа. А хто цього не має, той сліпий, короткозорий, він забув про очищення з своїх давніх гріхів”.

Тропар свята: “На Престолі вогневидимім, на Небі сидиш Ти з Отцем Безпочатковим і Божественним Твоїм Духом. Благозволив єси народитися на землі від Отроковиці, Безневісної Твоєї Матері, Ісусе, тому ж і обрізаний був Ти, як людина восьмиденна. Слава всеблагому Твоєму зволенню, слава провидінню Твоєму, слава смиренню Твоєму, Єдиний Людинолюбче”.

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php

Комментариев нет:

Отправить комментарий