воскресенье, 29 января 2017 г.

ПІДНЯТИСЯ, ЩОБ ПОБАЧИТИ...

Недільне Євангельське читання.

ПІДНЯТИСЯ, ЩОБ ПОБАЧИТИ...
В неділю тридцять другу по П’ятидесятниці читається в храмах Євангеліє від Луки:
“І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон (Єрихон = “благоухання, пахощі, запашність”. Тут не “Христова запашність”, як каже апостол Павло про віруючих і вірних, а лжеблагоухання, приваблива, знаджуюча запашність гріха. Єрихон — місто язичеське, місто гріховної насолоди, духовне місто перебування тих, хто на перше місце в своєму житті поставив матеріальні утіхи, оману багатства віку цього, задоволення пожадань плоті, кому солодкий запах беззаконня запаморочив розум. “Проклятий перед Господнім лицем кожен, хто встане й відбудує це місто Єрихон (в серці своїм, — О.В.), — на перворіднім своїм (на духовності своїй, занапастивши душу, — О.В.) він закладе його...” (Іс. Нав. 6.26), — О.В.).

І ось чоловік, що звався Закхей (Закхей = “чистий, той, що очистився”. Тут — очистився від старого гріховного розуміння сенсу буття, старого бачення; очищується від наркотичного дурману єрихонської “запашності”, — О.В.), — він був старший над митниками (митники у біблійній мові — ті, хто служить світові, хто збирає податки для кесаря, хто віддає кесарю — кесареве, світові — світське, забуваючи про Бога, забуваючи віддавати Богові Боже — плоди милосердя та богопізнання, про які говорить Господь: “Бо Я милості хочу, а не жертви, і Богопізнання — більше від цілопалень” (див. Осії 6.6), — О.В.), і був багатий (тут багатий не духовно, але матеріально, багатий “багатством неправедним”, земним, — О.В.), — бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, — бо малий був на зріст...”

Тут зробимо зупинку, і розглянемо морально-етичний аспект прочитаного, грунтуючись на духовній символіці. Що означає “був багатий, але бажав бачити Ісуса” (Ісус = “Спаситель”)? Від чого бажав спастися духовно маленький, духовно ущербний митар? Від своєї нещасливості. Так-так! Саме від нещасливості! Адже щастя — це найповніше задоволення духовних і фізичних потреб людини. А саме духовні потреби цього “малого на зріст” митаря і не були задовільнені, що й стало причиною внутрішньої трагедії цієї людини. Втім, чому “цієї”? — цих! Цих людей. Адже все, що написано у Святому Письмі, — написане для людей і про людей. І кожна буквальна, історична особистість, потрапивши на сторінки Біблії, втрачає ознаки індивідууму й стає узагальнюючим образом, символом, архітипом. Закхей — символ людей суто світських, які “варяться” у своїх матеріальних інтересах, є зовнішньо благополучними, а всередині, в душі — глибоко нещасними.

Свого часу я мав бесіду з одним проповідником із Швеції. Пригадую його гірку іронію: “Ви тут, в Україні, іще занадто наївні. Ви думаєте, що коли ви “наїстеся” (наїстеся — у розумінні забезпечення матеріального достатку — будете мати машину, дачу, власний котедж “запакований” дорогими меблями та усілякою побутовою технікою), то станете щасливими... Ми у Швеції вже “наїлися” й “об'їлися”. І на сьогоднішній день посідаємо одне з перших місць у світі за рівнем матеріального забезпечення населення, і одне з перших же місць за кількістю самогубств на душу того ж таки населення... Бо без задовільнення духовних потреб немає щастя!”.

А тепер погляньмо на себе через призму оповіді про митаря Закхея: чи не подібні й ми до нього? А якщо подібні, то як спастися?..
“... І, забігши вперед, він виліз на фігове дерево (піднявся духовно, зусиллями стяжав Царство Небесне, відкрив серце своє вірі, що чинна любов’ю, почав приносити плоди милосердя та богопізнання, робити діла любові і пізнавати Творця усіма доступними методами: через спілкування з творивом (природою), дослідження Слова Божого, і, нарешті, через пізнання Бога в самому собі, в серці своєму, дослухаючись до голосу совісті й занурюючись у свій внутрішній, духовний світ. Фігове дерево (смоковниця) — символ духовного древа, яке повинне давати плоди. Ті самі плоди любові, що про них говорить Господь, — О.В.), щоб бачити Його [Ісуса] (“Таємниця, захована від віків і поколінь.., — Христос у вас, надія слави!” (Колос. 1.26), — О.В.).

А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору на нього (побачив духовне сходження колишнього митаря, — О.В.) й промовив: «Закхею... сьогодні Мені потрібно бути в домі твоїм!»... Став же Закхей та й промовив до Господа: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, — верну вчетверо (вчетверо — тобто всесторонньо, повністю, з усіх чотирьох сторін, — О.В.)». Ісус же промовив до нього: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло (дім ¬— серце людське; спасіння — щастя, мир, радість духовні, — О.В.), бо й він син Авраамів (син Авраамів — тут дитя віри, нащадок обітниць Господніх, — О.В.). Син бо Людський (Христос, — О.В.) прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!” (Лк. 19.1-16).

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php


Комментариев нет:

Отправить комментарий