вторник, 6 июня 2017 г.

ДУХІВ ДЕНЬ

ДУХІВ ДЕНЬ

Другий день свята П’ятидесятниці повністю присвячений третій іпостасі (грецьк. “іпостась” = “лице”) Пресвятої Трійці, а саме Святому Духу.

Деякі з наших братів-протестантів часто дорікають, що, мовляв, православні вшановують трьох Богів замість Єдиного Бога, порушуючи тим самим першу Заповідь Господню: “Я Господь, Бог твій, — хай не буде тобі інших богів переді Мною..” Але таке ставлення до догмату (грецьк. “догмат” = “визначення істини”) про триіспостасність Божества можна пояснити тільки незнанням або ж небажанням зрозуміти цю істину. Ми не віруємо в трьох Богів. Ми віруємо в Єдиного Бога, який дає Себе пізнати нам в трьох Лицях, трьох Іпостасях (грецьк. “іпостась” = “лице”), як Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. І Ці Троє — є Одно!

Наочним прикладом для розуміння суті триіпостасності є наше сонце. Ми говоримо про нього як про конкретний об’єкт, як про існуючу реальність (це — Отець). Але воно також і світить. І бачимо ми його тільки як світло, як конкретні фотони світла, що народжуються від сонця (це — Син, Бог Слово, Світло для світу. “Хто бачив Мене, той бачив Отця”, — говорить Христос (див. Ів. 14. 8 — 11)). Але сонце іще й гріє! І це тепло ми відчуваємо на собі, ця енергія зігріває нас (от вам і Дух, Якого бачити ми не можемо, але силу Його відчуваємо). І кому спаде на думку сказати, що ми віримо в існування трьох сонць? Ні, сонце одне! Але сприймаємо ми його немовби в трьох лицях, трьох проявах, трьох іпостасях. Так само і Божество. Бог єдиний. А якщо сказати точніше — триєдиний: Трійця Одноістотна і Нероздільна. Сам догмат про триіпостасність Божества звучить так: Бог Отець — нерожденний, Син — рождається від Отця, Дух Святий — сходить від Отця. І хто може заперечити це?..

Сьогодні ми поговоримо з вами саме про Святий Дух. Як сказано у Символі Віри: “Вірую... І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить. Що з Отцем і з Сином рівнопоклоняємий і рівнославимий, що говорив через пророків”. Так! Дух Святий — це Дух Утішитель і Дух Істини, Дух Милосердя й Богопізнання, Дух Любові та Правди. Зішестя на людину благодаті Всесвятого Духа — найвищий щабель розвитку віри. Отець, Син і Дух — Троє в Одно. Але на кожному етапі сходження віруючої людини щаблями досконалості в житті її домінує, є найакцентованішим, спочатку Отець, далі Син, і, нарешті, Дух.

Цей розвиток простежується уже в самій історії Церкви від початку її заснування, від перших людей віри — Адама і Єви. Історія Старого й Нового Заповітів — це історія розвитку спроможності вмістити, сприйняти Божество, історія, як сказав Григорій Богослов, “обоження“ Церкви — історія стяжання людством подоби Божої. У перший період відродження віри — період Авраама, Ісака та Якова, — акцент ставиться на вірі в Єдиного Бога, і домінує в цей час проповідь про Отця. В другий період — період Мойсея та пророків — ми бачимо уже явний ріст, явну зміну акценту, і головним у пророцтвах є проповідь про Сина. З приходом на землю Бога Сина во плоті в усій повноті розкривається таємниця Духа.

Аналогічна картина проявляється і у серці кожної окремої людини віри. Перший крок сходження щаблями досконалості до Царства Божого — є Віра, Бог Отець. На цьому фундаменті будується все життя християнина. Без віри догодити Богові неможливо, “Вірою спасетесь”, “На цьому камені збудую...”. Але віра без діл мертва. І приходить етап восиновлення віри, Бог Син — здійснення, реалізація, втілення в життя віри, що чинна любов’ю. І, нарешті, коли ця дієва віра возноситься на Небесні висоти в серці людини, як вознісся колись Христос, — тоді й сходить Дух Святий, наступає період одухотворення, оспівання та розповсюдження віри. Тоді посилає Син від Отця в серце людини силу Духа Святого, і проявляється в повноті оте духовне народження згори, про яке сказав Ісус Никодимові: “Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства” (Ів. 3.3). Тоді-то “і живу вже не я, а Христос проживає в мені” (Гал. 2.20). Тоді-то ми дійсно “не від світу”. Тоді-то справді можемо іти по бурхливих водах моря світу цього і не потопати у ньому. Тоді-то ми вже не дольні, але горні, не земні, а небесні, не тілесні, а духовні! Тоді молитва уст і розуму переходить на найвищий рівень — в молитву серця. Ось тоді піднімаємось ми і до третього неба, до “раю”, де чуємо “слова невимовні, що не можна людині їх висловити” (див. 2 Кор. 12. 1 — 5). Тоді-то не ми вже говоримо, але Дух Святий промовляє нашими устами. Тоді-то не ми вже молимось, а молиться за нас Святий Дух, і стаємо ми, кожен зосібна, краплинкою у тій хмарі вірних свідків Господніх, на який і прийде Він на землю судити живих і мертвих. Тоді-то й візьмуть царство святі Всевишнього, і Царству Його не буде кінця!

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php


Комментариев нет:

Отправить комментарий