воскресенье, 30 октября 2016 г.

Недільне Євангельське читання

Недільне Євангельське читання.

Притча про сіяча.

“Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, – і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували. Друге ж упало на ґрунт кам’янистий, – і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкості. А інше упало між терен, – і вигнався терен і його поглушив. Інше ж упало на добру землю, – і, зійшовши, уродило стократно». Це сказавши, [Ісус] закликав: «Хто має вуха, щоб слухати, – нехай слухає!»

Запитали ж Його Його учні, говорячи: «Що визначає ця притча?» А Він відказав: «Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб «дивились вони – і не бачили, слухали – і не розуміли» (див. Ісаї 6.9 – 10. – Авт.). Ось що означає ця притча: Зерно – це Боже Слово. А котрі край дороги, – це ті, хто слухає, але потім приходить диявол і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони. А що на кам’янистому ґрунті, – це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю, та кореня не мають вони, вірують дочасно, – і за час випробовування відпадають. А що впало між терен, – це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життєвими розкошами, – і плоду вони не дають. А те, що на добрій землі, – це оті, хто як слово почує, береже його в щирому і доброму серці, – і плід приносять вони в терпеливості“ (Лк. 8.5 – 15).

Сам Господь розкриває нам символіку цієї притчі вкрай зрозуміло. Нам залишається лише поглянути на себе, висвітлити через призму її своє власне життя.

Сіє Сіяч... Сіє Господь зерно Слова Свого в серця наші. “Багато разів і багатьма способами“ промовляє Він до нас, зливає на нас, як на праведних, так і неправедних, благодатний дощ живої води Слова Божого. Щедро сяє для всіх Сонце Правди, запрошуючи увесь світ, всю “землю“ під лікувальне проміння Своє. Для всіх людей звучить Голос Божий. Він і в тихому шелесті осіннього падолисту, і в теплому подиху бабиного літа, в глибині небесної сині, і в кожній сріблястій павутинці, що торкнулася нашої щоки... Творець промовляє до людини через Творіння...
Сіє Сіяч... Звучить Голос Божий у кожному із нас, якщо щемить серце від сліз скривдженої кимсь дитини, якщо стискається воно, коли бачимо, як проїжджою частиною вулиці самотньо шкандибає нікому не потрібна стара бабця невідомо звідки і невідомо куди. Якщо не полишає відчуття дискомфорту та роздратування на самого себе за те, що пройшов повз жебрака й нічого не подав у простягнуту руку, бо “багато ж їх розвелось”... Господь промовляє до нас через посольство Своє в людині – совість нашу...

Сіє Сіяч... Лине Слово Його зі сторінок Святого Письма, з амвонів церков, із вжитої кимсь біблійної цитати, із випадково почутого краєм вуха уривку проповіді по радіо чи телебаченню. Господь промовляє через Слово Своє...

Сіє Сіяч... Та чи чуємо? Чи розм’якшили ґрунт поля сердець своїх, чи розслабили зсудомлені страхом й злостивістю м’язи? Чи відчули тихе замилування, щем, сльози жалості, бажання пригорнути, сердечне розчулення, зворушення, благоговіння, духовний трепет? А, може, серця наші подібні до битого шляху, щільно утоптаного кіньми агресивності, чобітьми войовничості, що здійняли куряву ненависті та нетерпимості, за якою хіба розгледиш якусь там бабусю?..
А, може, подібні вони до поля кам’янистого, що усе ж таки має прошарок родючий, і сприймає Слово? І радієм ми цьому, й пишаємось, ба, навіть не проти і похвалитися отими живими зеленими паростками віри. Та от корінь її – чи міцний? Як прийде година випробування – чи не спокусимось? Чи пекельне сонце сатанинське не засліпить душу страхом, сумнівами, пожаданнями? Чи збережемо серця наші – вмістилища духа – віруючими і вірними, чи не зів’яне у них віра?
А, може, терен омани багатства світу цього розлого розкинувся в наших серцях і глушить кволу прорість милосердя й богопізнання? Клопіт та суєта життєві чи не заважають підняти нам очі від землі до Неба? Чи не занадто часто говоримо ми оце: “Немає коли...”? Нема коли відкрити Біблію. Нема коли піти до церкви. Нема коли провідати хворого. Нема коли просто вийти “на природу“, щоб хоч так зустрітися із Творцем. Нема коли...

Так говорить Господь Бог: “Земля, що п’є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, – вона благословення від Бога приймає. Але та, що приносить терня і будяччя, – непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її – спалення” (Євр. 6.7 – 8).
Так промовляє Господь: “Верніться до Мене, – говорить Господь Саваоф, – і вернуся до вас, говорить Господь Саваоф” (Зах. 1.3).

Сіє Сіяч...

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).


Комментариев нет:

Отправить комментарий