ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ!
Подія, яку святкує цими днями увесь християнський світ, змальована в другому розділі Євангелія від Луки. Саме євангеліст Лука найповніше розповідає нам про той великий день, що став днем початку нового періоду в історії розвитку людської цивілізації, днем початку нової якості у взаємовідносинах Бога з людьми, днем початку Нового Заповіту...
“І трапилося тими днями, — вийшов наказ царя Августа переписати всю землю. Цей перепис перший відбувся тоді, коли владу над Сирією мав Квіріній. І всі йшли записатися, кожен у місто своє. Пішов теж і Йосип із Галілеї, із міста Назарету, до Юдеї, до міста Давидового, щоб йому записатись із Марією, із ним зарученою, що була вагітна. І сталось, як вони були там, то настав Їй день породити. І породила Вона Свого Первенця Сина, і Його сповила, і до ясел поклала Його, — бо в заїзді місця не стало для них...
А в тій стороні були пастухи, які пильнували на полі, і нічної пори вартували отару свою. Аж ось ангел Господній з’явивсь коло них, і слава Господня осяяла їх. І вони перестрашились страхом великим... Та ангел промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». І ось раптом з'явилася з ангелом сила велика Небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!»
І сталось, коли ангели відійшли від них в Небо, пастухи зачали говорити один одному: «Ходім до Віфлеєму й побачимо, що сталося там, про що сповістив нас Гоподь». І пішли, поспішаючи, і знайшли там Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. А побачивши, розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили... А Марія оці всі слова зберігала, розважуючи у серці Своїм. Пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано” (Лк. 2.1 — 20).
Сьогодні, в дні свята, християни вітають один одного словами: “Христос рождається! Славімо Його!” Але чи розуміємо ми істинний зміст цього привітання? Чи не перетворилось воно у просту констатацію історичного факту, що стався 2000 років тому в Палестині? Чи заховуємо в серці своєму духовну суть цього християнського привітання? Христос рождається...
Як часто за святковою метушнею, за миготінням різдвяної ялинки, театром вертепу, співом колядок ми забуваємо про сіль, вивітрюємо саму суть свята. Христос рождається! Таємниця від віків і родів — Христос в нас! От нова радість! От та радість, якої не бувало й не буде, допоки не народиться в нас Христос, поки не народиться в нас віра, що чинна любов’ю, не народиться в серці нашому оте Дитя мужеської статі, Помазаник Божий, що від Отця народжується в тілі Церкви через Духа Святого. Як каже про це св. апостол Павло: “Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю нестачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, що воно — Церква, якій я став служителем за Божим зарядженням, що для вас мені дане, щоб виконати Слово Боже, — Таємницю, заховану від віків і поколінь, а тепер виявлену Його святим, що їм Бог захотів показати,.. а вона — Христос у вас, надія слави!” (Колос. 1.24 — 27).
Відомий усім уривок з Святого Письма, який читається під час Богородичних свят, закінчується словами: “І сталось, як Він [Христос] це говорив, одна жінка з народу свій голос піднесла й сказала до Нього: “Блаженне лоно, що Тебе носило, і груди, що годували Тебе!” А Він відказав: “Отож, блаженні ті, хто слухає Божого Слова і його береже!” (Лк. 11.27 — 28)...
От він, істинний зміст слів: Христос рождається — славімо Його! Христос рождається в нас. Слово Боже стає плоттю, тілом, втілюється в Церкві Божій, і дає нам надію слави. Віра — надія — любов. Віра дає надію і приводить до любові. Приводить до того стану, коли в серці людському починає панувати любов, коли в зібранні праведників, громаді тих, що шукають Правду, а відтак і знаходять її в Ісусі Христі (бо хто шукає — той і знаходить, хто стукає — тому відкривають), — починає царювати Господь. А Господь, як казав святий апостол Іван Богослов, — то Любов. “Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!.. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!” (1Ів. 4. 8, 16).
Отже, “Дитя чоловічої статі”, віра, що зароджується в нас, дає нам надію слави, яка не посоромить. Дає нам надію, що веде нас до Царства Любові — Царства Божого.
Христос рождається! Славімо Його!
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
