Недільне Євангельське читання
ЗЛОЧИННІ ВИНАРІ
У неділю тринадцяту по П’ятидесятниці читається православними Євангеліє від Матвія :
“Послухайте іншої притчі. Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, — і віддав його винарям, та й пішов. Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої. Винарі ж рабів його похапали, — і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували. Знову послав він інших рабів, більш як перше, — тай їм учинили те ж саме. Нарешті послав до них сина свого й сказав: «Посоромляться сина мого». Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: «Це спадкоємець, ходім, замордуймо його, — і заберемо його спадщину!» І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям? Вони [первосвященники й старші народу] кажуть Йому: «Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати своєчасно».
Ісус промовляє до них: «Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!” (Мф. 21.33-42).
Така відома усім нам притча про злочинних винарів! І як просто, здавалося б, розкривається її зміст... Злочинні винарі — безумовно ж, старозавітні книжники й фарисеї, первосвященники і священики, яких поставив Господь піклуватись про виноградник Свій — Церкву Божу. Їм доручив Він плекати та приносити Богові плоди віри — плоди милосердя й богопізнання. Щедро насаджений був той виноградник Господній. Щедро насаджений і міцно поставлений. Обгороджений камінним муром Закону Божого, що захищає Церкву від усіх ворогів зовнішніх. Видовбав у ньому Господь і чавило суду Свого, престол правди Своєї, яке вичавлює, відокремлює вино від мезги, виявляє чисте й нечисте, відвіває зерно від полови. Встановив Господь і башту сторожову — висоти визначень істини, висоти Духа, висоти Любові й Правди, на яких поставлено священнослужителів, щоби вони пильно слідкували, аби не закрався у виноградник злодій, що входить не тими Дверима, Якими є Христос, а перелазить через мур, порушуючи Заповіді Божі.
Та не так сталося, як гадалося. Як тільки відійшов Господар — увійшли між виноградарів “вовки люті, що отари не щадять”. Із них самих і повстали ті мужі, що почали казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою, аби привласнити собі отару Господню, виноградник Божий... (див. Дії 20.28-31). І посилає Господь рабів Своїх — пророків, щоби домогтися плодів віри, збудити від сну. “І ось тому посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників (тут книжники в позитивному значенні, знавці Слова Божого, — О.В.); частину їх ви повбиваєте та розіпнете (розіпнете на древі мудрствувань людських, прибивши іржавими цвяхами насильства та користолюбства руки — діла, та ноги — ходу, розповсюдження слів Істини Господньої, — О.В.), а частину їх ви бичуватимете в синагогах своїх (бичуватимете словами ненависті на своїх зібраннях, — О.В.), і будете гнати із міста до міста...” (див. Мф. 23.29-39). Тоді посилає Бог Сина Свого Однородженого, “щоб кожен, хто увірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (див. Ів. 3.16). Та вони, схопивши, “вивели за виноградник Його”, відцурались Духа Христового, вивели з міста, розіп’я¬ли за брамами Єрусалиму, поза табором, поза Законом, беззаконно...
Насправді ми чудово розуміємо, що все, про що написано у Святому Письмі, написане не тільки для нас, але і про нас! Бо дуже вже наївною була б спроба відмахнутися від цієї та й інших євангельських притч. Занадто наївно вважати, що усе це написано просто про давні історичні події, які відбувалися 2000 років тому, і до нас ніякого відношення не мають... Мають! Мають відношення, і відношення безпосереднє! Бо усі події, змальовані в Святому Письмі, повторилися і в наші дні. Бо усе повертається на кола свої. Бо і в наші часи місця на сторожових вежах зайняли книжники й фарисеї. Як і сказано : “На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї” (Мф. 23.2). Тільки уже фарисеї новозавітні, фарисеї сьогодення. Бо і в наші часи первосвященники та старші народу (народу віри, віруючих усіх конфесій), релігійні лідери духовного Ізраїлю, не віддають Богові належних Йому плодів. Не тече стрімким потоком з чавила Господнього променистий і чистий сік братньої любові, всепрощення, смирення та милосердя.
Побиваються камінням (і не тільки камінням слова, а й буквально) раби Господні — пророки (згадаймо хоча б долю блаженної пам’яті отця Олександра Меня). Не соромляться й Сина Божого — вивели Дух Христів, Дух Любові “за виноградник” — за межі храмів, за межі громад. Залишили “дім свій” порожнім, убили Дух Христів, розіп’яли Христа в серці своїм. Відкинули той Камінь Істини — чистий Камінь Слова, Камінь Віри, яка чинна Любов’ю. Полюбили більше темряву, і приносять Богові “дикі ягоди” (див. Іс. 5). І ляскають з амвонів і трибун, з кафедр та подіумів словесні бичі ненависті й агресії. І злітають з покривлених злістю уст слова-стусани: “піп”, “штунда”, “неканонічні”, “безблагодатні”, “папісти”, “уніати”, “схизмати” тощо...
Отож, як прибуде Той Пан Виноградника, то що зробить він цим винарям?..
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
ЗЛОЧИННІ ВИНАРІ
У неділю тринадцяту по П’ятидесятниці читається православними Євангеліє від Матвія :
“Послухайте іншої притчі. Був господар один. Насадив виноградника він, обгородив його муром, видовбав у ньому чавило, башту поставив, — і віддав його винарям, та й пішов. Коли ж надійшов час плодів, він до винарів послав рабів своїх, щоб прийняти плоди свої. Винарі ж рабів його похапали, — і одного побили, а другого замордували, а того вкаменували. Знову послав він інших рабів, більш як перше, — тай їм учинили те ж саме. Нарешті послав до них сина свого й сказав: «Посоромляться сина мого». Але винарі, як побачили сина, міркувати собі стали: «Це спадкоємець, ходім, замордуймо його, — і заберемо його спадщину!» І, схопивши його, вони вивели за виноградник його, та й убили. Отож, як прибуде той пан виноградника, що зробить він тим винарям? Вони [первосвященники й старші народу] кажуть Йому: «Злочинців погубить жорстоко, виноградника ж віддасть іншим винарям, що будуть плоди віддавати своєчасно».
Ісус промовляє до них: «Чи ви не читали ніколи в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, — той наріжним став каменем; від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!” (Мф. 21.33-42).
Така відома усім нам притча про злочинних винарів! І як просто, здавалося б, розкривається її зміст... Злочинні винарі — безумовно ж, старозавітні книжники й фарисеї, первосвященники і священики, яких поставив Господь піклуватись про виноградник Свій — Церкву Божу. Їм доручив Він плекати та приносити Богові плоди віри — плоди милосердя й богопізнання. Щедро насаджений був той виноградник Господній. Щедро насаджений і міцно поставлений. Обгороджений камінним муром Закону Божого, що захищає Церкву від усіх ворогів зовнішніх. Видовбав у ньому Господь і чавило суду Свого, престол правди Своєї, яке вичавлює, відокремлює вино від мезги, виявляє чисте й нечисте, відвіває зерно від полови. Встановив Господь і башту сторожову — висоти визначень істини, висоти Духа, висоти Любові й Правди, на яких поставлено священнослужителів, щоби вони пильно слідкували, аби не закрався у виноградник злодій, що входить не тими Дверима, Якими є Христос, а перелазить через мур, порушуючи Заповіді Божі.
Та не так сталося, як гадалося. Як тільки відійшов Господар — увійшли між виноградарів “вовки люті, що отари не щадять”. Із них самих і повстали ті мужі, що почали казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою, аби привласнити собі отару Господню, виноградник Божий... (див. Дії 20.28-31). І посилає Господь рабів Своїх — пророків, щоби домогтися плодів віри, збудити від сну. “І ось тому посилаю до вас Я пророків, і мудрих, і книжників (тут книжники в позитивному значенні, знавці Слова Божого, — О.В.); частину їх ви повбиваєте та розіпнете (розіпнете на древі мудрствувань людських, прибивши іржавими цвяхами насильства та користолюбства руки — діла, та ноги — ходу, розповсюдження слів Істини Господньої, — О.В.), а частину їх ви бичуватимете в синагогах своїх (бичуватимете словами ненависті на своїх зібраннях, — О.В.), і будете гнати із міста до міста...” (див. Мф. 23.29-39). Тоді посилає Бог Сина Свого Однородженого, “щоб кожен, хто увірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне” (див. Ів. 3.16). Та вони, схопивши, “вивели за виноградник Його”, відцурались Духа Христового, вивели з міста, розіп’я¬ли за брамами Єрусалиму, поза табором, поза Законом, беззаконно...
Насправді ми чудово розуміємо, що все, про що написано у Святому Письмі, написане не тільки для нас, але і про нас! Бо дуже вже наївною була б спроба відмахнутися від цієї та й інших євангельських притч. Занадто наївно вважати, що усе це написано просто про давні історичні події, які відбувалися 2000 років тому, і до нас ніякого відношення не мають... Мають! Мають відношення, і відношення безпосереднє! Бо усі події, змальовані в Святому Письмі, повторилися і в наші дні. Бо усе повертається на кола свої. Бо і в наші часи місця на сторожових вежах зайняли книжники й фарисеї. Як і сказано : “На сидінні Мойсеєвім усілися книжники та фарисеї” (Мф. 23.2). Тільки уже фарисеї новозавітні, фарисеї сьогодення. Бо і в наші часи первосвященники та старші народу (народу віри, віруючих усіх конфесій), релігійні лідери духовного Ізраїлю, не віддають Богові належних Йому плодів. Не тече стрімким потоком з чавила Господнього променистий і чистий сік братньої любові, всепрощення, смирення та милосердя.
Побиваються камінням (і не тільки камінням слова, а й буквально) раби Господні — пророки (згадаймо хоча б долю блаженної пам’яті отця Олександра Меня). Не соромляться й Сина Божого — вивели Дух Христів, Дух Любові “за виноградник” — за межі храмів, за межі громад. Залишили “дім свій” порожнім, убили Дух Христів, розіп’яли Христа в серці своїм. Відкинули той Камінь Істини — чистий Камінь Слова, Камінь Віри, яка чинна Любов’ю. Полюбили більше темряву, і приносять Богові “дикі ягоди” (див. Іс. 5). І ляскають з амвонів і трибун, з кафедр та подіумів словесні бичі ненависті й агресії. І злітають з покривлених злістю уст слова-стусани: “піп”, “штунда”, “неканонічні”, “безблагодатні”, “папісти”, “уніати”, “схизмати” тощо...
Отож, як прибуде Той Пан Виноградника, то що зробить він цим винарям?..
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
Комментариев нет:
Отправить комментарий