РІЗДВО БОГОРОДИЦІ
21 вересня (8 вересня за старим стилем) ми відзначаємо свято Різдва Пресвятої Богородиці. Це перше двунадесяте свято богослужбового (церковного) року, який, згідно зі старозавітною практикою, починається восени (1/14 вересня — початок індикту — церковного новоріччя).
Подія, що її пригадує свято, збереглася тільки у давньому церковному переданні. Книги Нового Заповіту нічого не говорять нам про неї, і встановлюючи це свято в IV сторіччі Церква керувалася лише апокрифом II сторіччя — так званим “Євангелієм від Якова” (1 — 5 розділи). Згідно з цим переказом, Пресвята Діва Марія народилася у Назареті, що в Галілеї, від праведних батьків Йоакима та Анни.
Св. Йоаким походив із коліна Юдиного, з роду Давидового. 50 років прожили вони разом у шлюбі, але не мали дітей. Подружжя гаряче молило Господа, щоби дав Він їм дитину, — обіцяючи присвятити її Богові. Одного разу, коли Йоаким прийшов до Храму, якийсь книжник дорікнув йому: “Не повинно тобі приносити дар твій, бо немає в тебе нащадків в Ізраїлі” (в народі безпліддя вважалося знаком гніву Божого). Йоаким, глибоко переживаючи, пішов в гори, і там молився. Так само й Анна, почувши, що сталося з її чоловіком у Храмі, невтішно плакала. Раптом вона побачила гніздо горобця на гілці лавру. “На жаль!— вигукнула Анна. — До чого можу прирівняти себе? За що так проклята я перед синами ізраїльськими? Вони сміються з мене та ображають мене, і вигнали з Храму Господнього! На жаль! До чого прирівняю себе? Я не можу зрівнятися з птахами небесними, бо птахи плодовиті перед Тобою, Господи. Не можу зрівнятися з тварями земними, бо вони плодовиті. Я не можу зрівнятися з морем, бо воно наповнене рибами, ані з землею, бо вона дає плоди часу свого й благословляє Господа”.
І тоді з’явився в саду ангел Госіподній: “Анна, Бог почув молитву твою: ти зачнеш і народиш, і буде прославленим по всьому світі рід твій”. Таке саме видіння було і Йоакиму. Він поспішно подався додому, обіцяючи принести подячну жертву: “10 овець, 12 тельців та 100 козлів”. “Анна була біля дверей дому свого, — читаємо ми в апокрифі, — і побачила Йоакима, який йшов із своїми стадами, і вона побігла й упала на шию йому, кажучи: “Тепер я знаю, що Господь Бог благословив мене”. А через 9 місяців у престарілих батьків народилася Дочка. Її назвали Марією...
Церква не прийняла “Євангеліє Якова” як цілком достовірне й канонічне джерело. Проте переказ, що записаний у ньому, користувався авторитетом і любов’ю народу.
Згідно із наукою про богослужіння, літургікою, — свято на спомин Різдва Пресвятої Богородиці встановлене Церквою дуже давно. Вказівка на нього знаходиться уже в V сторіччі, і вважається, що започатковане воно ще в IV сторіччі. Згадується це свято у творах св. Івана Златоустого, свв. Прокла, Єпіфанія та Августина. На честь свята складено багато піснеспівів, які і тепер звучать під час богослужіння. Так з давніх часів, як і сказано в Євангелії від Луки, “Всі роди Її за блаженну вважають” (Лк. 1.48) і прославляють Пречисте Різдво Діви Марії Богонареченої.
Напередодні свята Різдва Богородиці в православних храмах служиться всенічна з читанням паримій та літією (паримія — грецьк. “читання, притча” — читання уривків із Святого Письма, що символізують ту чи іншу святкову подію, в даному випадку — Різдво Богородиці. Літія — грецьк. “спільне моління” — здійснюється в західній частині храму, біля вхідних західних дверей. Це моління у стародавній церкві проводилося в притворі храму з тією метою, щоби дати можливість оголошеним (тим, хто тільки готувався до хрещення) і покутникам (тим, хто спокутував гріхи й не мав права молитися разом з вірними у Святому, але тільки в притворі храму), взяти участь у спільній молитві з нагоди великого свята.
На всенічній Різдва Богородиці читається три паримії — три біблійні тексти, що в них ми бачимо символи, які є прообразами Діви Марії. Першою читається паримія, в якій Богородиця порівнюється з драбиною до Неба:
“І вийшов Яків (мова про патріарха Якова, сина Ісака, внука Авраамового, — О. В.) із Беер-Шеви, і пішов до Харану. І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому, — ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж до неба. І ось ангели Божі виходили й сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: «Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, — Я дам її тобі та нащадкам твоїм. І буде потомство твоє, немов порох землі. І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі. І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі». І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: «Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!» І злякався він і сказав: «Яке страшне оце місце! Це не що інше, як дім Божий, і це брама Небесна” (Бут. 28.10 — 17).
Як бачимо, тут прообразом Богородиці виступає драбина в Небо — той міст, що з’єднує землю (все людство) з Богом. Так, дійсно, саме Пріснодіва Марія стала Тією “Лествицею”, Котра з’єднала людську натуру з Божеством, від Якої через Духа Святого воплотився Бог Слово — Істинна Боголюдина — Господь наш Ісус Христос. Саме Богородиця стала Матір’ю Спаса нашого. І недаремно свято Різдва Богородиці називається православними святом “початку нашого спасіння“.
Але драбина в Небо — це також і символ Церкви Божої. Так! Саме Церква є тією драбиною, що нею піднімаємося ми щаблями досконалості у Царство Боже, Царство Небесне. Дух Богородиці живе в Церкві. Богородиця завжди присутня в Церкві Христовій. І розділяти їх — означає не розуміти величної Програми Божого Спасіння. Адже Церква в духовному плані і є Тією Богородицею, Яка народжує Дитинку мужеської статі — Віру, що чинна любов’ю. Церква і є тією Пріснодівою, Яка не запліднюється нічим світським, ніяким духом користолюбства і насильства, але тільки Духом Святим, а відтак є Невістою Неневістною! Церква і є та Неопалима Купина, яка як тернина, колеться, не допускає до себе нічого нечистого, в Якій горить Вогонь Слова Божого, Вогонь Волі Його, і не згоряє кущ. Адже для народу віри Цей Вогонь є вогнем зігріваючим в холоді оточуючого безвір’я, вогнем освітлюючим шлях у темряві незнання Бога, вогнем захищаючим, бо спалює він, поїдає все нечисте, що прагне торкнутися Церкви Божої. Церква є носієм того возвеличеного, возвишеного життя, приклад якого явила нам Пресвята Богородиця. Адже саме Ім’я Її — Марія — означає Звеличена...
Тропар (основна пісня) свята: “Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній: з Тебе бо засяяло Сонце Правди — Христос Бог наш, і, зруйнувавши клятву, Він дав благословення і, перемігши смерть, дарував нам життя вічне”.
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
21 вересня (8 вересня за старим стилем) ми відзначаємо свято Різдва Пресвятої Богородиці. Це перше двунадесяте свято богослужбового (церковного) року, який, згідно зі старозавітною практикою, починається восени (1/14 вересня — початок індикту — церковного новоріччя).
Подія, що її пригадує свято, збереглася тільки у давньому церковному переданні. Книги Нового Заповіту нічого не говорять нам про неї, і встановлюючи це свято в IV сторіччі Церква керувалася лише апокрифом II сторіччя — так званим “Євангелієм від Якова” (1 — 5 розділи). Згідно з цим переказом, Пресвята Діва Марія народилася у Назареті, що в Галілеї, від праведних батьків Йоакима та Анни.
Св. Йоаким походив із коліна Юдиного, з роду Давидового. 50 років прожили вони разом у шлюбі, але не мали дітей. Подружжя гаряче молило Господа, щоби дав Він їм дитину, — обіцяючи присвятити її Богові. Одного разу, коли Йоаким прийшов до Храму, якийсь книжник дорікнув йому: “Не повинно тобі приносити дар твій, бо немає в тебе нащадків в Ізраїлі” (в народі безпліддя вважалося знаком гніву Божого). Йоаким, глибоко переживаючи, пішов в гори, і там молився. Так само й Анна, почувши, що сталося з її чоловіком у Храмі, невтішно плакала. Раптом вона побачила гніздо горобця на гілці лавру. “На жаль!— вигукнула Анна. — До чого можу прирівняти себе? За що так проклята я перед синами ізраїльськими? Вони сміються з мене та ображають мене, і вигнали з Храму Господнього! На жаль! До чого прирівняю себе? Я не можу зрівнятися з птахами небесними, бо птахи плодовиті перед Тобою, Господи. Не можу зрівнятися з тварями земними, бо вони плодовиті. Я не можу зрівнятися з морем, бо воно наповнене рибами, ані з землею, бо вона дає плоди часу свого й благословляє Господа”.
І тоді з’явився в саду ангел Госіподній: “Анна, Бог почув молитву твою: ти зачнеш і народиш, і буде прославленим по всьому світі рід твій”. Таке саме видіння було і Йоакиму. Він поспішно подався додому, обіцяючи принести подячну жертву: “10 овець, 12 тельців та 100 козлів”. “Анна була біля дверей дому свого, — читаємо ми в апокрифі, — і побачила Йоакима, який йшов із своїми стадами, і вона побігла й упала на шию йому, кажучи: “Тепер я знаю, що Господь Бог благословив мене”. А через 9 місяців у престарілих батьків народилася Дочка. Її назвали Марією...
Церква не прийняла “Євангеліє Якова” як цілком достовірне й канонічне джерело. Проте переказ, що записаний у ньому, користувався авторитетом і любов’ю народу.
Згідно із наукою про богослужіння, літургікою, — свято на спомин Різдва Пресвятої Богородиці встановлене Церквою дуже давно. Вказівка на нього знаходиться уже в V сторіччі, і вважається, що започатковане воно ще в IV сторіччі. Згадується це свято у творах св. Івана Златоустого, свв. Прокла, Єпіфанія та Августина. На честь свята складено багато піснеспівів, які і тепер звучать під час богослужіння. Так з давніх часів, як і сказано в Євангелії від Луки, “Всі роди Її за блаженну вважають” (Лк. 1.48) і прославляють Пречисте Різдво Діви Марії Богонареченої.
Напередодні свята Різдва Богородиці в православних храмах служиться всенічна з читанням паримій та літією (паримія — грецьк. “читання, притча” — читання уривків із Святого Письма, що символізують ту чи іншу святкову подію, в даному випадку — Різдво Богородиці. Літія — грецьк. “спільне моління” — здійснюється в західній частині храму, біля вхідних західних дверей. Це моління у стародавній церкві проводилося в притворі храму з тією метою, щоби дати можливість оголошеним (тим, хто тільки готувався до хрещення) і покутникам (тим, хто спокутував гріхи й не мав права молитися разом з вірними у Святому, але тільки в притворі храму), взяти участь у спільній молитві з нагоди великого свята.
На всенічній Різдва Богородиці читається три паримії — три біблійні тексти, що в них ми бачимо символи, які є прообразами Діви Марії. Першою читається паримія, в якій Богородиця порівнюється з драбиною до Неба:
“І вийшов Яків (мова про патріарха Якова, сина Ісака, внука Авраамового, — О. В.) із Беер-Шеви, і пішов до Харану. І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тім місці. І снилось йому, — ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж до неба. І ось ангели Божі виходили й сходили по ній. І ото Господь став на ній і промовив: «Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, — Я дам її тобі та нащадкам твоїм. І буде потомство твоє, немов порох землі. І поширишся ти на захід, і на схід, і на північ, і на південь. І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі. І ось Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і верну тебе до цієї землі, бо Я не покину тебе, аж поки не вчиню, що Я сказав був тобі». І прокинувся Яків зо свого сну, та й сказав: «Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!» І злякався він і сказав: «Яке страшне оце місце! Це не що інше, як дім Божий, і це брама Небесна” (Бут. 28.10 — 17).
Як бачимо, тут прообразом Богородиці виступає драбина в Небо — той міст, що з’єднує землю (все людство) з Богом. Так, дійсно, саме Пріснодіва Марія стала Тією “Лествицею”, Котра з’єднала людську натуру з Божеством, від Якої через Духа Святого воплотився Бог Слово — Істинна Боголюдина — Господь наш Ісус Христос. Саме Богородиця стала Матір’ю Спаса нашого. І недаремно свято Різдва Богородиці називається православними святом “початку нашого спасіння“.
Але драбина в Небо — це також і символ Церкви Божої. Так! Саме Церква є тією драбиною, що нею піднімаємося ми щаблями досконалості у Царство Боже, Царство Небесне. Дух Богородиці живе в Церкві. Богородиця завжди присутня в Церкві Христовій. І розділяти їх — означає не розуміти величної Програми Божого Спасіння. Адже Церква в духовному плані і є Тією Богородицею, Яка народжує Дитинку мужеської статі — Віру, що чинна любов’ю. Церква і є тією Пріснодівою, Яка не запліднюється нічим світським, ніяким духом користолюбства і насильства, але тільки Духом Святим, а відтак є Невістою Неневістною! Церква і є та Неопалима Купина, яка як тернина, колеться, не допускає до себе нічого нечистого, в Якій горить Вогонь Слова Божого, Вогонь Волі Його, і не згоряє кущ. Адже для народу віри Цей Вогонь є вогнем зігріваючим в холоді оточуючого безвір’я, вогнем освітлюючим шлях у темряві незнання Бога, вогнем захищаючим, бо спалює він, поїдає все нечисте, що прагне торкнутися Церкви Божої. Церква є носієм того возвеличеного, возвишеного життя, приклад якого явила нам Пресвята Богородиця. Адже саме Ім’я Її — Марія — означає Звеличена...
Тропар (основна пісня) свята: “Різдво Твоє, Богородице Діво, радість звістило всій вселенній: з Тебе бо засяяло Сонце Правди — Христос Бог наш, і, зруйнувавши клятву, Він дав благословення і, перемігши смерть, дарував нам життя вічне”.
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
Комментариев нет:
Отправить комментарий