Недільне Євангельське читання
ПРИТЧА ПРО ТАЛАНТИ
В неділю шістнадцяту по П’ятидесятниці читаємо Євангеліє від Матвія:
“Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п’ять талантів, а другому два, а одному один, — кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п’ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два — і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, — і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку, І прийшов той, що взяв п’ять талантів — приніс іще п’ять талантів і сказав: «Пане мій, п’ять талантів передав мені ти, — ось я здобув інших п'ять талантів». Сказав же йому пан: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірним, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!» Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: «Два таланти мені передав ти, — ось іще два таланти здобув я». Сказав йому пан його: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірним, над великим поставлю тебе, — уві¬йди до радощів пана свого!» Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, — ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, — пішов і таланта твого сховав в землю. Ото маєш своє»... І відповів його пан і сказав йому: «Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю де не розсипав» То ж тобі було треба віддати гроші мої горошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, — буде плач там і скрегіт зубів!” (Мф. 25.14 — 30).
Хто Той Пан, Який, відійшовши, покликав Своїх рабів і передав їм добро Своє? Безумовно ж, це Господь наш Ісус Христос. Це Він відійшов, щоби приготувати нам оселі у домі Отця Свого. Це Він, відходячи, заповів нам берегти найдорогоцінніший дар Свій — віру, примножуючи та вдосконалюючи її: “із віри в віру” (Рим. 1.17), “від слави на славу” (2Кор. 3.18). “Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то — дар Божий...” (Ефес. 2.8-9). Це Він наказав учням Своїм: “Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель в домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я — були й ви...” (Ів. 14. 1-3).
Кожному дав Господь талант, кожному дав міру віри — згідно з тим, скільки можемо вмістити — “...міру віри, яку кожному Бог наділив” (Рим. 12.3). Один може вмістити п’ять талантів віри — стоїть на щаблі духовного вдосконалення, що його визначив апостол Божий як “в стриманості — терпеливість” (див. 2Петра 1.6), є “юнаком, який перемагає лукавого” (див. 1Ів. 2.13), здійснює віру, воплочує, втілює її, очищаючи від гріхів усі 5 чуттів своїх: зір, слух, нюх, смак і дотик, набуваючи тим самим 10 талантів — виконуючи, здійснюючи, восиновлюючи Волю Божу (число 10 — символ Волі Божої, вираженої в Законі Божому, в десяти Заповідях). Інший вміщає лише 2 таланти — є тільки “отрок, який пізнає Отця”, пізнає Волю Отчу (див. 1Ів. 2.14), стоїть на щаблі: “в добродійстві — роздумування, а в роздумуванні — стримання” (2Петра 1. 5 — 6), і освячує світлом Істини дві царини людського єства — душу й тіло. Але є й такі, що спромоглися сприйняти лише 1 талант — віру. Причому віру, яка чинна страхом, а не любов’ю, бо “страх Господній — початок премудрості” (Прип. 1.7). Тому-то і бачать вони Господа “твердим” (синодальний переклад подає — “жорстоким”), і через лінощі свої не спромоглися до пізнання, не піднялися навіть до щабля “у добродійстві — роздумування”, не беруть в руки Біблію, не просвічуються світлом Істини, не шукають її, а отже і не розуміють, що: “Бог є любов”. А відтак і втрачають навіть те, що мають — віру! Бо “віра від слухання, а слухання через Слово Христове” (Рим. 10.17).
“Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе...” (Осії 4.6). “Я проходив край поля людини лінивої, та край виноградника недоумкуватого, — і ось все воно позаростало терням, будяками покрита поверхня його, камінний же мур його був поруйнований... І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поуку собі: «Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, — і приходить, немов мандрівник, незаможність твоя, і нужда твоя, як озброєний муж!..” (Прип. 24.30-34).
“Ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав”, — говорить Ісусові лінивий раб. Так, Господь не розкидає — Господь збирає! Розкидає князь світу цього, сатана. Сіє злидні, хвороби, біди, страждання. Розсипає нещастя та війни, каліцтва і смерть. А Господь жне і збирає:”Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, — і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, — і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!” (Мф. 11. 28-30). Тож візьмімо і ми той талант, і примножмо його, — і почуєм оце:“Гаразд, рабе добрий і вірний, — увійди до радощів Пана свого!”
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
ПРИТЧА ПРО ТАЛАНТИ
В неділю шістнадцяту по П’ятидесятниці читаємо Євангеліє від Матвія:
“Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п’ять талантів, а другому два, а одному один, — кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п’ять талантів, негайно пішов і орудував ними, — і набув він п’ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два — і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, — і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку, І прийшов той, що взяв п’ять талантів — приніс іще п’ять талантів і сказав: «Пане мій, п’ять талантів передав мені ти, — ось я здобув інших п'ять талантів». Сказав же йому пан: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірним, над великим поставлю тебе, — увійди до радощів пана свого!» Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: «Два таланти мені передав ти, — ось іще два таланти здобув я». Сказав йому пан його: «Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірним, над великим поставлю тебе, — уві¬йди до радощів пана свого!» Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, — ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, — пішов і таланта твого сховав в землю. Ото маєш своє»... І відповів його пан і сказав йому: «Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю де не розсипав» То ж тобі було треба віддати гроші мої горошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, — буде плач там і скрегіт зубів!” (Мф. 25.14 — 30).
Хто Той Пан, Який, відійшовши, покликав Своїх рабів і передав їм добро Своє? Безумовно ж, це Господь наш Ісус Христос. Це Він відійшов, щоби приготувати нам оселі у домі Отця Свого. Це Він, відходячи, заповів нам берегти найдорогоцінніший дар Свій — віру, примножуючи та вдосконалюючи її: “із віри в віру” (Рим. 1.17), “від слави на славу” (2Кор. 3.18). “Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то — дар Божий...” (Ефес. 2.8-9). Це Він наказав учням Своїм: “Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель в домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я — були й ви...” (Ів. 14. 1-3).
Кожному дав Господь талант, кожному дав міру віри — згідно з тим, скільки можемо вмістити — “...міру віри, яку кожному Бог наділив” (Рим. 12.3). Один може вмістити п’ять талантів віри — стоїть на щаблі духовного вдосконалення, що його визначив апостол Божий як “в стриманості — терпеливість” (див. 2Петра 1.6), є “юнаком, який перемагає лукавого” (див. 1Ів. 2.13), здійснює віру, воплочує, втілює її, очищаючи від гріхів усі 5 чуттів своїх: зір, слух, нюх, смак і дотик, набуваючи тим самим 10 талантів — виконуючи, здійснюючи, восиновлюючи Волю Божу (число 10 — символ Волі Божої, вираженої в Законі Божому, в десяти Заповідях). Інший вміщає лише 2 таланти — є тільки “отрок, який пізнає Отця”, пізнає Волю Отчу (див. 1Ів. 2.14), стоїть на щаблі: “в добродійстві — роздумування, а в роздумуванні — стримання” (2Петра 1. 5 — 6), і освячує світлом Істини дві царини людського єства — душу й тіло. Але є й такі, що спромоглися сприйняти лише 1 талант — віру. Причому віру, яка чинна страхом, а не любов’ю, бо “страх Господній — початок премудрості” (Прип. 1.7). Тому-то і бачать вони Господа “твердим” (синодальний переклад подає — “жорстоким”), і через лінощі свої не спромоглися до пізнання, не піднялися навіть до щабля “у добродійстві — роздумування”, не беруть в руки Біблію, не просвічуються світлом Істини, не шукають її, а отже і не розуміють, що: “Бог є любов”. А відтак і втрачають навіть те, що мають — віру! Бо “віра від слухання, а слухання через Слово Христове” (Рим. 10.17).
“Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе...” (Осії 4.6). “Я проходив край поля людини лінивої, та край виноградника недоумкуватого, — і ось все воно позаростало терням, будяками покрита поверхня його, камінний же мур його був поруйнований... І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поуку собі: «Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати, — і приходить, немов мандрівник, незаможність твоя, і нужда твоя, як озброєний муж!..” (Прип. 24.30-34).
“Ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав”, — говорить Ісусові лінивий раб. Так, Господь не розкидає — Господь збирає! Розкидає князь світу цього, сатана. Сіє злидні, хвороби, біди, страждання. Розсипає нещастя та війни, каліцтва і смерть. А Господь жне і збирає:”Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, — і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, — і знайдете спокій душам своїм. Бо ж ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!” (Мф. 11. 28-30). Тож візьмімо і ми той талант, і примножмо його, — і почуєм оце:“Гаразд, рабе добрий і вірний, — увійди до радощів Пана свого!”
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
Комментариев нет:
Отправить комментарий