Єпископ Олег (Ведмеденко)
На все воля Божа...
Запитання читача: Слухаючи Вас по ТВ “Аверс” та читаючи Ваші публікації у “Волині”, зацікавився… А тепер запитання: Як Ви відноситеся до інших конфесій, наприклад до ЄХБ?…
Відповідь: Вчення Христове – є вченням смирення. За словом преподобного Івана Ліствичника смирення, – це “духовне учення Христове, що мислено приймається достойними в комору душі”. Тому й відповім, як і належить правовірному християнинові: якщо коротко – то смиренно. Тобто, приймаю наслідки розколу Церкви як даність, як звершений факт: з болем, але без гніву та роздратування, без страху та тривоги, без гордощів та образи. Американці кажуть: “У нас виникли проблеми? – давайте повернемося до них обличчям...” На все воля Божа.
На все воля Божа… Звучить на перший погляд дивно. Хіба воля Божа була на те, щоб єдина колись Апостольська Церква у 1054 році розкололася на два ворогуючих табори (католицизм та православ’я)? Хіба воля Божа на те, щоб у XVI сторіччі розкол цей поглибився завдяки виникненню протестантизму: лютеранства, реформатства (кальвінізму), англіканства? А згодом, у свою чергу, доповнився баптистами, адвентистами, свідками Єгови, п’ятидесятниками? І щоби сьогодні у світі було майже 2000 самих лише найменувань (!) християнських конфесій, які ревниво поглядаючи одне на одного проповідують уже не смирення, але кожна проголошує: “Ідіть до нас! Лише ми є правдиві та істинні! Лише у нас заховується вчення Христове неушкоджене! Лише у нас ви знайдете спасіння!…” А в чому воно, спасіння? У тому, щоб неухильно дотримуватись обрядів та традицій? А може, щоб не їсти сала і шанувати юдейську суботу? Чи у тому, щоби здійснювати водне хрещення саме через повне занурення? Або правильно звертатися до Бога – Єгово (ніяк не “Господи”!), а чи в’юнитися у душевній екстазі, в істеричних пошуках глоссолалії?…
На все воля Божа… І для того, щоби відповісти на запитання: чому так? Чому Господь допустив цю хворобу Церкві, і як нам правильно відноситися до неї, – необхідно перш за все відповісти на запитання: а чому Господь взагалі допускає нам хвороби? Чи є воля Божа на те, щоби ми хворіли, мучилися й страждали? І відповідь на це запитання вміщується ніде інше, як у самому Слові Божому – Святому Письмі:
“Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того… тоді відкриває Він вухо людей, і настрашує їх осторогою, щоб відвести людину від чину її, і Він гордість від мужа ховає, щоб від гробу повстримати душу його, а живая його (живая – душа) щоб не впала на ратище.
І карається хворістю він на постелі своїй, а в костях його сварка міцна. І жива його бридиться хлібом, а душа його – стравою улюбленою.
Гине тіло його, аж не видно його, і вистають його кості (виступають назовні – образ крайнього виснаження), що перше не видні були. І до гробу душа його зближується…
Якщо ж Ангол-заступник при нім, один з тисячі, щоб представити людині її правоту (тут – якщо через покаяння з плодами смирення вернемо милість Божу), то Він [Господь] буде йому милосердний та й скаже: «Звільни ти його, щоб до гробу не йшов він, – Я викуп знайшов»…” (див. Йова 33.14–33).
На все воля Божа… Немає інших дверей в Царство Боже, окрім дверей смирення. Хвороба ж – суть засіб, гіркі ліки спасіння, необхідні аби смирити нас, грішних та неслухняних. І це стосується як кожного з нас зокрема, так і людського загалу; як людства взагалі, так і Церкви – духовного авангарду його. Страждання спасуть світ! Кого люблю – того й караю, – говорить Господь. “Віддати такого сатані на погибіль тіла, щоб дух спасся Господнього дня!”, – читаємо у апостола (1Кор. 5.5).
На все воля Божа… А що ж тепер? Що, так вічно й хворітимемо? Так і не буде видно кінця розколам, розбрату? Від нас це залежить! “Через вибраних дні ті вкоротяться...” І якщо повернемося до чистого першоджерела живої води слова Божого, якщо відродимо в умах та серцях наших забуте вже усіма вчення Його – ВЧЕННЯ СМИРЕННЯ. Якщо зрозуміємо, що немає Бога католицького чи протестантського, православного чи кришнаїтського, буддистського а чи магометанського, але є ОДИН БОГ, ЩО ЙОМУ НА ІМ’Я – ЛЮБОВ! І що смирення – то ЄДИНИЙ ШЛЯХ до Нього… Тоді-то й зупиниться наша хвороба, припиниться кровотеча. Тоді-то й полишимо навчати один одного, як і сказано: “І кожен не буде навчати [вже] свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: «Пізнай Господа!» Усі бо вони будуть знати Мене від малого та аж до великого з них!” (Євр. 8.11). Бо усіх нас навчатиме один єдиний Дух Святий, що противиться гордим, а смиренним дає благодать! Тоді-то й буде, за словом Господнім, “отара одна, й Один Пастир!”
На все воля Божа…
[Усі статті єпископа Олега (Ведмеденка) на сайті Біблійної школи: http://www.vedmedenko.org.ua/statti_all.php ]
На все воля Божа...
Запитання читача: Слухаючи Вас по ТВ “Аверс” та читаючи Ваші публікації у “Волині”, зацікавився… А тепер запитання: Як Ви відноситеся до інших конфесій, наприклад до ЄХБ?…
Відповідь: Вчення Христове – є вченням смирення. За словом преподобного Івана Ліствичника смирення, – це “духовне учення Христове, що мислено приймається достойними в комору душі”. Тому й відповім, як і належить правовірному християнинові: якщо коротко – то смиренно. Тобто, приймаю наслідки розколу Церкви як даність, як звершений факт: з болем, але без гніву та роздратування, без страху та тривоги, без гордощів та образи. Американці кажуть: “У нас виникли проблеми? – давайте повернемося до них обличчям...” На все воля Божа.
На все воля Божа… Звучить на перший погляд дивно. Хіба воля Божа була на те, щоб єдина колись Апостольська Церква у 1054 році розкололася на два ворогуючих табори (католицизм та православ’я)? Хіба воля Божа на те, щоб у XVI сторіччі розкол цей поглибився завдяки виникненню протестантизму: лютеранства, реформатства (кальвінізму), англіканства? А згодом, у свою чергу, доповнився баптистами, адвентистами, свідками Єгови, п’ятидесятниками? І щоби сьогодні у світі було майже 2000 самих лише найменувань (!) християнських конфесій, які ревниво поглядаючи одне на одного проповідують уже не смирення, але кожна проголошує: “Ідіть до нас! Лише ми є правдиві та істинні! Лише у нас заховується вчення Христове неушкоджене! Лише у нас ви знайдете спасіння!…” А в чому воно, спасіння? У тому, щоб неухильно дотримуватись обрядів та традицій? А може, щоб не їсти сала і шанувати юдейську суботу? Чи у тому, щоби здійснювати водне хрещення саме через повне занурення? Або правильно звертатися до Бога – Єгово (ніяк не “Господи”!), а чи в’юнитися у душевній екстазі, в істеричних пошуках глоссолалії?…
На все воля Божа… І для того, щоби відповісти на запитання: чому так? Чому Господь допустив цю хворобу Церкві, і як нам правильно відноситися до неї, – необхідно перш за все відповісти на запитання: а чому Господь взагалі допускає нам хвороби? Чи є воля Божа на те, щоби ми хворіли, мучилися й страждали? І відповідь на це запитання вміщується ніде інше, як у самому Слові Божому – Святому Письмі:
“Бог промовляє і раз, і два рази, та людина не бачить того… тоді відкриває Він вухо людей, і настрашує їх осторогою, щоб відвести людину від чину її, і Він гордість від мужа ховає, щоб від гробу повстримати душу його, а живая його (живая – душа) щоб не впала на ратище.
І карається хворістю він на постелі своїй, а в костях його сварка міцна. І жива його бридиться хлібом, а душа його – стравою улюбленою.
Гине тіло його, аж не видно його, і вистають його кості (виступають назовні – образ крайнього виснаження), що перше не видні були. І до гробу душа його зближується…
Якщо ж Ангол-заступник при нім, один з тисячі, щоб представити людині її правоту (тут – якщо через покаяння з плодами смирення вернемо милість Божу), то Він [Господь] буде йому милосердний та й скаже: «Звільни ти його, щоб до гробу не йшов він, – Я викуп знайшов»…” (див. Йова 33.14–33).
На все воля Божа… Немає інших дверей в Царство Боже, окрім дверей смирення. Хвороба ж – суть засіб, гіркі ліки спасіння, необхідні аби смирити нас, грішних та неслухняних. І це стосується як кожного з нас зокрема, так і людського загалу; як людства взагалі, так і Церкви – духовного авангарду його. Страждання спасуть світ! Кого люблю – того й караю, – говорить Господь. “Віддати такого сатані на погибіль тіла, щоб дух спасся Господнього дня!”, – читаємо у апостола (1Кор. 5.5).
На все воля Божа… А що ж тепер? Що, так вічно й хворітимемо? Так і не буде видно кінця розколам, розбрату? Від нас це залежить! “Через вибраних дні ті вкоротяться...” І якщо повернемося до чистого першоджерела живої води слова Божого, якщо відродимо в умах та серцях наших забуте вже усіма вчення Його – ВЧЕННЯ СМИРЕННЯ. Якщо зрозуміємо, що немає Бога католицького чи протестантського, православного чи кришнаїтського, буддистського а чи магометанського, але є ОДИН БОГ, ЩО ЙОМУ НА ІМ’Я – ЛЮБОВ! І що смирення – то ЄДИНИЙ ШЛЯХ до Нього… Тоді-то й зупиниться наша хвороба, припиниться кровотеча. Тоді-то й полишимо навчати один одного, як і сказано: “І кожен не буде навчати [вже] свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: «Пізнай Господа!» Усі бо вони будуть знати Мене від малого та аж до великого з них!” (Євр. 8.11). Бо усіх нас навчатиме один єдиний Дух Святий, що противиться гордим, а смиренним дає благодать! Тоді-то й буде, за словом Господнім, “отара одна, й Один Пастир!”
На все воля Божа…
[Усі статті єпископа Олега (Ведмеденка) на сайті Біблійної школи: http://www.vedmedenko.org.ua/statti_all.php ]
Комментариев нет:
Отправить комментарий