Відповіді священнослужителя
БУЛА Б ВІРА…
Запитання: Чому ви хрестите немовлят, адже сказано: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…” Отже спочатку треба навчити, а потім уже охрестити, бо Благодать дається по вірі.
Відповідь: Стосовно дорослої людини так воно і є, але стосовно дитини акценти дещо зміщуються. Хіба правильно було б стверджувати, що діти й осуд приймуть за невір’я своє разом із дорослими, як сказано: “Хто не ввірує – засуджений буде” (див. Мк. 16.16)? Безумовно ж, ні! Новонароджене немовля – як чистий аркуш паперу. Гріх іще не спотворив його душу, не проявився назовні, хоча й існує в серці дитини у вигляді закону плоті, туго закрученої пружини потенційного, так званого первородного гріха. Чи ж можна, знаючи це, не допускати дітей до Христа, свідомо позбавляючи їх Благодаті Святого Хрещення? Коли учні забороняли дітям приходити до Ісуса – Він докоряв їм за це:
“До Нього ж приносили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.
А Ісус їх покликав та й каже: «Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, – бо таких Царство Боже” (Лк. 18.15–17).
У Посланні святого апостола Павла до галатів сказано: “Бо… всі, що в Христа охрестилися, у Христа зодягнулися!” Як одяг прикриває наготу й захищає тіло, так і хрещення прикриває наготу душі захищаючи її Христовою благодаттю. Чи ж вірно буде позбавити дитину цього захисту? Як одяг вирізняє одну людину від іншої, так і хрещення різнить християн від язичників. Чи ж добре полишати дитину цієї печаті духовної? Як одяг прикрашає тіло людини, так і хрещення красить душу Благодаттю. Чи ж варто позбавляти дітей наших цієї Небесної прикраси?
Противники хрещення дітей посилаються на те, що благодать Всесвятого Духа подається по вірі, а отже немовлята, які не здатні свідомо вірити, не можуть мовляв і здобути Благодаті. Проте ми маємо у Святому Письмі приклад, коли Благодать зійшла на людину по вірі інших людей – у даному випадку по вірі чотирьох друзів, що принесли до Ісуса тіло свого паралізованого товариша, який втратив уже всяку надію на зцілення:
“І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо.
А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений.
А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: «Відпускаються, сину, гріхи тобі!»” (Мк. 2.3–5).
Так само по вірі хрещених батьків подається Благодать і дитині, яку принесли вони до храму.
В новозавітній Церкві хрещення замінило собою старозавітне обрізання, як і каже апостол:
“Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні.
Ви були з Ним поховані у хрещенні…” (див. Колос. 2.11–14).
Але ж у старозавітній Церкві обрізання здійснювалось на восьмий день після народження! “А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях” (Буття 17.12). Чому ж відмовляємося сьогодні від хрещення немовлят – від цього обрізання новозавітного, адже ж сказано:
“Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа…
Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей (!)” (Дії 2.38–39).
Віруючі батьки бажають виховати у вірі і дітей своїх. І це природно, що християни хочуть бачити християнами й своїх нащадків. Хрещення сина чи доньки – це обітниця перед Богом виховати дитину віруючою та вірною, обітниця того, що батько й матір зроблять усе належне, аби дитина, зростаючи фізично, зростала також і духовно. Як сказано і про маленького Ісуса, Який є “Шлях, і Правда, і Життя”: “А дитина росла, і скріплялась на дусі” (Лк. 1.80).
Свого часу святий Григорій Богослов дорікнув матері-християнці, яка боялась хрестити свою дитину через маловірство своє, мовляв, а раптом виросте недостойною звання християнина:
“У тебе є дитина? Не давай часу аби збільшилося пошкодження. Нехай освячене буде в дитячих літах, від малецтва присвячене Духу. Ти боїшся печаті через неміч єства, як малодушна та маловірна мати? Але Анна і до народження обіцяла Самуїла Богові, й після народження невдовзі посвятила та виховала для священничої ризи, не боячись людської немочі, але віруючи в Бога”.
Перші християни часто приймали святе хрещення сім’ями. Та й апостоли, як про це свідчить нам Святе Письмо, охрещували цілі родини. Так, ми читаємо про хрещення дому Лідії, дому Корнилія сотника, дому Степанового, проте ніде не сказано про виключення з цього хрещення дітей!..
І останнє. Безумовно, Церква переживає тяжкі часи – часи скорботи, випробувань, часи охолодження віри. Світські засади увійшли в церковне життя, і номінальна релігія сьогодні загалом нагадує оту блудницю, що її бачив Іван Богослов у об’явленні своєму (див. 17-й розділ Апокаліпсису). Але Господь наш Ісус Христос “учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!” (Євр. 13.8). І так само як і тоді, на зорі християнства, так і сьогодні щедрою рукою подає Він вірним Своїм Благодать. Була б віра! А якщо є вона, ця віра в серцях рідних, хресних батьків дитини, у священика, – то й “По вірі вашій – хай буде вам!” І сходить благодать Всесвятого Духа на новоохрещеного раба Божого, і відкривається на Небі, у сфері Духа, іще один “особистий рахунок”, на якому чекають “щасливого власника” безмежні духовні скарби. Дай Бог, щоби ставши повнолітнім, свідомим віруючим, не загубив він дороги до тієї скарбниці і, ведений Духом Божим, увійшов у широко прочинені Двері, з відвагою приступивши до престолу Благодаті. Як і сказано: “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти Благодать” (Євр. 4.16).
Була б віра!..
З книги "Іще ніч..." (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
БУЛА Б ВІРА…
Запитання: Чому ви хрестите немовлят, адже сказано: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…” Отже спочатку треба навчити, а потім уже охрестити, бо Благодать дається по вірі.
Відповідь: Стосовно дорослої людини так воно і є, але стосовно дитини акценти дещо зміщуються. Хіба правильно було б стверджувати, що діти й осуд приймуть за невір’я своє разом із дорослими, як сказано: “Хто не ввірує – засуджений буде” (див. Мк. 16.16)? Безумовно ж, ні! Новонароджене немовля – як чистий аркуш паперу. Гріх іще не спотворив його душу, не проявився назовні, хоча й існує в серці дитини у вигляді закону плоті, туго закрученої пружини потенційного, так званого первородного гріха. Чи ж можна, знаючи це, не допускати дітей до Христа, свідомо позбавляючи їх Благодаті Святого Хрещення? Коли учні забороняли дітям приходити до Ісуса – Він докоряв їм за це:
“До Нього ж приносили й немовлят, щоб до них доторкнувся, а учні, побачивши, їм докоряли.
А Ісус їх покликав та й каже: «Пустіте дітей, щоб до Мене приходили, і не забороняйте їм, – бо таких Царство Боже” (Лк. 18.15–17).
У Посланні святого апостола Павла до галатів сказано: “Бо… всі, що в Христа охрестилися, у Христа зодягнулися!” Як одяг прикриває наготу й захищає тіло, так і хрещення прикриває наготу душі захищаючи її Христовою благодаттю. Чи ж вірно буде позбавити дитину цього захисту? Як одяг вирізняє одну людину від іншої, так і хрещення різнить християн від язичників. Чи ж добре полишати дитину цієї печаті духовної? Як одяг прикрашає тіло людини, так і хрещення красить душу Благодаттю. Чи ж варто позбавляти дітей наших цієї Небесної прикраси?
Противники хрещення дітей посилаються на те, що благодать Всесвятого Духа подається по вірі, а отже немовлята, які не здатні свідомо вірити, не можуть мовляв і здобути Благодаті. Проте ми маємо у Святому Письмі приклад, коли Благодать зійшла на людину по вірі інших людей – у даному випадку по вірі чотирьох друзів, що принесли до Ісуса тіло свого паралізованого товариша, який втратив уже всяку надію на зцілення:
“І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо.
А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений.
А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: «Відпускаються, сину, гріхи тобі!»” (Мк. 2.3–5).
Так само по вірі хрещених батьків подається Благодать і дитині, яку принесли вони до храму.
В новозавітній Церкві хрещення замінило собою старозавітне обрізання, як і каже апостол:
“Ви в Ньому були й обрізані нерукотворним обрізанням, скинувши людське тіло гріховне в Христовім обрізанні.
Ви були з Ним поховані у хрещенні…” (див. Колос. 2.11–14).
Але ж у старозавітній Церкві обрізання здійснювалось на восьмий день після народження! “А кожен чоловічої статі восьмиденний у вас буде обрізаний у всіх ваших поколіннях” (Буття 17.12). Чому ж відмовляємося сьогодні від хрещення немовлят – від цього обрізання новозавітного, адже ж сказано:
“Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа…
Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей (!)” (Дії 2.38–39).
Віруючі батьки бажають виховати у вірі і дітей своїх. І це природно, що християни хочуть бачити християнами й своїх нащадків. Хрещення сина чи доньки – це обітниця перед Богом виховати дитину віруючою та вірною, обітниця того, що батько й матір зроблять усе належне, аби дитина, зростаючи фізично, зростала також і духовно. Як сказано і про маленького Ісуса, Який є “Шлях, і Правда, і Життя”: “А дитина росла, і скріплялась на дусі” (Лк. 1.80).
Свого часу святий Григорій Богослов дорікнув матері-християнці, яка боялась хрестити свою дитину через маловірство своє, мовляв, а раптом виросте недостойною звання християнина:
“У тебе є дитина? Не давай часу аби збільшилося пошкодження. Нехай освячене буде в дитячих літах, від малецтва присвячене Духу. Ти боїшся печаті через неміч єства, як малодушна та маловірна мати? Але Анна і до народження обіцяла Самуїла Богові, й після народження невдовзі посвятила та виховала для священничої ризи, не боячись людської немочі, але віруючи в Бога”.
Перші християни часто приймали святе хрещення сім’ями. Та й апостоли, як про це свідчить нам Святе Письмо, охрещували цілі родини. Так, ми читаємо про хрещення дому Лідії, дому Корнилія сотника, дому Степанового, проте ніде не сказано про виключення з цього хрещення дітей!..
І останнє. Безумовно, Церква переживає тяжкі часи – часи скорботи, випробувань, часи охолодження віри. Світські засади увійшли в церковне життя, і номінальна релігія сьогодні загалом нагадує оту блудницю, що її бачив Іван Богослов у об’явленні своєму (див. 17-й розділ Апокаліпсису). Але Господь наш Ісус Христос “учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!” (Євр. 13.8). І так само як і тоді, на зорі християнства, так і сьогодні щедрою рукою подає Він вірним Своїм Благодать. Була б віра! А якщо є вона, ця віра в серцях рідних, хресних батьків дитини, у священика, – то й “По вірі вашій – хай буде вам!” І сходить благодать Всесвятого Духа на новоохрещеного раба Божого, і відкривається на Небі, у сфері Духа, іще один “особистий рахунок”, на якому чекають “щасливого власника” безмежні духовні скарби. Дай Бог, щоби ставши повнолітнім, свідомим віруючим, не загубив він дороги до тієї скарбниці і, ведений Духом Божим, увійшов у широко прочинені Двері, з відвагою приступивши до престолу Благодаті. Як і сказано: “Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти Благодать” (Євр. 4.16).
Була б віра!..
З книги "Іще ніч..." (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
Комментариев нет:
Отправить комментарий