Подписчики

воскресенье, 22 октября 2017 г.

НАЇНСЬКА ВДОВА

Недільне Євангельське читання

НАЇНСЬКА ВДОВА

В неділю двадцяту після П’ятидесятниці читається Євангеліє від Луки:
“І сталось, — наступного дня Він [Христос] відправивсь у місто, що зветься Наїн (Наїн = “пасовисько”, — О. В.), а з Ним ішли учні Його та багато народу. І ось, як до брами міської наблизився Він, виносили вмерлого, одинака в своєї матері, що вдовою була. І з нею був натовп великий із міста. Як Господь же побачив її, то змилосердивсь над нею, і до неї промовив: «Не плач!» І Він підійшов, і доторкнувся до мар (до одра — нош, носилок, на яких несли покійного, — О. В.), носії ж зупинились. Тоді Він сказав: «Юначе, кажу тобі: встань!» І мертвий встав, і почав говорити. І його Він віддав його матері. А всіх острах пройняв, і Бога хвалили вони й говорили: «Великий Пророк з’явився між нами, і зглянувся Бог над народом Своїм!“ (Лк. 7. 11—16).

Місто Наїн — це місто пасовиська. Це символ релігійних громад, в яких проживає народ віри, паства. Але як тоді, так і сьогодні слово “віруючий“ далеко не є синонімом слова “вірний”. Багато віруючих, та мало вірних; багато покликаних, та вибраних мало. І лунає в церквах похоронний плач, і голосить Рахіль, життя церковне, за мертвими духовно дітьми своїми: “Чути голос у Рамі (Рама = висота — релігійні висоти, висоти релігійного світу, — О. В.), плач і ридання та голосіння велике: Рахіль плаче за дітьми своїми (Рахіль = вівця — церковне життя, яке повинно бути смиренним, праведним, тихим і лагідним. Життя, якому належить запліднюватись Духом Святим, й від цього запліднення народжувати віру, що чинна любов’ю, — О. В.), і не дається розважити себе, бо нема їх...” (див. Мф. 2. 18).

Жінка у біблійній мові — це життя, церква. Чоловік — відповідно віра, Христос, Дух Христів, Дух Божий. І, як бачимо, у цій євангельській оповіді мова йде про жінку-вдову, про життя церковне, яке втратило Мужа — втратило віру, втратило Дух. О, як багато цих вдів і сиріт сьогодні на вулицях релігійного Наїну! Як і в дні першого приходу Христового, так і нині, перед другим приходом Його: “На майданах усіх голосіння, на всіх вулицях (вулиці — тут різноманітні релігійні напрямки, — О. В.) крики: ой, ой!.. І ридання по всіх виноградниках (виноградник у бібл. мові — церква, тут — по всіх церквах, на всіх вулицях духовного міста Наїн, — О. В.).

Хто ж той одинак, єдиний син матері своєї, за яким так голосно тужить нещасна вдова? Син біблійною мовою — це духовний плід, духовна радість від перемоги над злом, восиновлення, здійснення віри. Якщо вмерла віра, якщо вмер Дух Животворчий, Який “дає всім і життя, і дихання, і все” (див. Дії 17. 25), якщо овдовіло наше життя — то недовго й до втрати єдиного сина, плоду віри. Недовго й до падіння в шеол бездуховності. Духовне вдівство — причина духовного безпліддя. Св. апостол і євангеліст Іван Богослов так визначає плоди духовного життя у лоні Церкви: “Пишу вам, діти, бо гріхи вам прощаються... (перший плід віри, дитятко, немовля, що народжується в серці нашому, покаяння, “в вірі — добродійство”, — призводить до духовної радості від прощення гріхів ради Ймення Христового, — О. В.). Пишу вам, отроки, бо ви пізнали Отця... (духовне зростання, “в добродійстві — роздумування” над Словом Божим, пізнання Волі Божої, — дає нам духовну радість зростання в Слові, — О. В.). Пишу вам, юнаки, бо перемогли ви лукавого... (юнаки, зростання до наступного щабля: “в роздумуванні — стриманість і в стриманості — терпеливість” (див. 2 Петра 1. 5—7), — дарує нам велику обітницю перемоги над дияволом, — О. В.)” (1 Ів. 2. 12—14).

Хто ж винен у загибелі отих духовних немовлят, отроків і юнаків? Хто винен у самотності нещасної наїнської вдови? Хто винен у відсутності належних плодів віри? Хто винен і що робити? Відповідь на поверхні: в першу чергу винні ті, кого Господь прилучив до великої Своєї справи спасіння — духовні левіти (Левій = прилучений), священики з “коліна левієвого”, чиї уста знання стережуть. Винні пастирі духовного Наїну, духовного пасовиська, які не виконали місії, покладеної на них в часи Старозавітньої Церкви. Винні пастирі духовного Наїну й Новозавітньої доби, а точніше та їх частина, яка, заразившись фарисейською розчиною, не виконує належним чином своїх обов’язків перед Богом і людьми і сьогодні. “Бо уста священика знання стережуть, та Закона шукають із уст його, бо він ангел Господа Саваофа” (Мал. 2. 7). “Погине народ Мій за те, що не має знання...” (Осії 4. 6). “Так говорить Господь Бог: Горе Ізраїлевим пастирям (Ізраїль — бібл. мовою — народ віри, — О. В.), які пасуть самих себе! Хіба ж не отару повинні пасти пастирі? Жир ви їсте, та вовну вдягаєте, ситу вівцю ріжете, але отари не пасете! Слабих не зміцняєте, а хворої не лікуєте, і пораненої не перев’язуєте, сполошеної не вертаєте, і загинулої не шукаєте, але пануєте над ними силою та жорстокістю! І порозпорошувалися вони з браку пастиря, і стали за їжу для всякої польової звірини, і порозбігалися... Блукає отара Моя...” (Єзекіїля 34).

Та не поспішаймо ставити крапку і умивати руки, бо все сказане вище не знімає відповідальності і з усього народу віри! Бо “кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові“ (Рим. 14. 12)! Тож не будьте як, ті телиці васанські, про яких каже Господь: “...що тиснете бідних, трощите вбогих, що своїм хазяям ви говорите: «Принеси, і ми будемо пити!” (Ам. 4. 1). Нині відкрите джерело! Немає заборони на Слово! Закінчився час лихий, ось близько літо благоприємне. Будіть пророка Йону, що спить на дні торгового корабля, розбуджуйте “безпечних на Сіоні”, бийте тривогу на святій горі Господній. Але для цього восстаньте самі! Вставай, жінко, пробудись і принеси ноші із змертвілим одинаком своїм до Того, Хто дав нам воскресіння!

“Аж доки тинятися будеш, о дочко невірна? Господь бо новину створив на землі: жінка спасатиме мужа!” (Єр. 31.22).

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php


Комментариев нет:

Отправка комментария