Недільне Євангельське читання.
Неділя 5-та після Пасхи, про самарянку.
ДУХОВНА САМАРІЯ
РОЗКОЛ
У п’яту неділю від Пасхи, а це Неділя про самарянку, читається Євангеліє від Івана, яке починається словами:
“І потрібно було Самарію Йому [Христу] переходити. Отож, прибуває Він до самарійського міста, що зветься Сіхар, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йосипові. Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої...” (див. Ів. 4.4 — 42).
Історія зустрічі Ісуса Христа з самарянкою глибоко символічна, як, втім, й усе Святе Письмо, і , читаючи її, ми повинні зазирнути в своє серце, подивитися в першу чергу на своє життя, задатися запитанням: чи не до мене і не про мене ця оповідь? А зрозумівши, що ця історія, як і взагалі усе Слово Боже, таки про нас і для нас, — провести певний аналіз, висвітливши проблеми сьогоднішнього стану свого життя, своєї церкви, своєї громади, своєї конфесії. Хто ми в духовно-символічному розумінні ? Чи “юдеї”? Чи “самаряни”? А, може, таки учні Христові, які були найправдивіші у своєму богопоклонінні серед юдеїв? Бо ж “увесь Ізраїль спасеться, та спасіння від юдеїв”. Який Ізраїль? Від яких “юдеїв”? Невже від буквальних? На всі ці запитання ми зможемо отримати відповідь, розглянувши символіку цього великого, одного з найбільших уривків Євангелії, що читається в православних храмах під час літургії. Сьогоднішня публікація — початок циклу статей під спільною назвою “Духовна Самарія”.
Одним із правил екзегетики — богословської науки про тлумачення Святого Письма — є обов’язкове знання біблійної історії для того, щоб орієнтуватися в символіці країн, міст, народів, історичних персонажів. І для того, аби з’ясувати біблійну символіку Самарії, нам необхідно зануритись саме в біблійну історію, а точніше в часи єдиного царства Ізраїльського, а ще точніше — в часи його розвалу. Отже, відкриймо Біблію...
931-й рік до Різдва Христового. В Єрусалимі, в місті Давида, батька свого, помирає цар Соломон. Смерть його завершила період розквіту і єдності царства Ізраїльського і стала початком періоду великого розколу народу віри. Власне, причина розвалу єдиної єврейської держави була захована ще в останніх роках царювання Соломона. Вже тоді “серце його не було все з Господом, Богом, як серце його батька Давида”. А причина цьому була досить банальна і звична для церковного життя — мамона (божество багатства земного, земне добро). “Не можете служити Господеві й мамоні одночасно”, — говорить Господь. “І була вага того золота, що приходило для Соломона в одному році, шість сотень шістдесят і шість талантів золота” (3 Цар. 10.14). 666 — символічне число в Біблії, число звіра, і воно ж число людське — три шістки, що символізують собою людську ідею, розуміння, людське ж таки здійснення цієї ідеї, і, нарешті, людське розповсюдження її. В даному випадку мова йде про компроміс Соломона як провідника народу віри з язичеським життям (жінка в біл. мові = чуття, життя, церква). Він допустив у своєму царстві свободу язичеських віровизнань, “покохав багато чужинних жінок”, і в життя Старозавітньої Церкви знову ввійшов дух поганства: “лиха пожадливість та зажерливість, що вона ідолослужіння”(див. Колос. 3.5 — 6). Цей трагічний період життя Старозавітньої Церкви змальований в 11-му розділі Третьої Книги Царств.
Як результат гріхопадіння після смерті Соломона царство розколюється на дві частини. Більшу частину, що її очолює ворохобний і бунтівний колишній слуга Соломона Єровоам, складають аж 10 племен (колін) ізраїлевих, найчисельнішим з яких є коліно Єфрема. Вони відділяються від єдиного царства Ізраїльського і утворюють нову державу. Цікаво, що назва цієї нової держави залишається старою — Ізраїль. Але столицю Єровоам переносить в язичеське місто Самарію. Другу, меншу частину розколотого царства, очолює законний син Соломона Ровоам. В неї входять два коліна — Юди і Веніаміна. Столицею залишається Єрусалим, але назва країни, за назвою найчисельнішого з двох вірних племен, змінюється на Юдею.
Новостворене Ізраїльське царство під проводом Єровоама дуже швидко впадає в ідолопоклонство (див. 3 Цар. 12), і, як результат подальшого занечищення, Господь допускає його повний занепад. В 721 р. до Р. Х. ассирійський цар Саргон захоплює Ізраїльську державу і виводить у полон більшість населення, натомість заселивши країну язичеськими полоненими племенами. Згодом ці язичеські народи змішуються, асимілюються з залишками народу Ізраїлю, і утворюють область Палестини, назва якої, за останньою назвою столиці, — Самарія. Новоутворений нарід — самаряни — зберіг віру в Єдиного Бога, але прийняв і язичество. Таким чином Самарія стала країною двоєвірства.
“І ЗВІВ Я ОЧІ СВОЇ, ТА Й ПОБАЧИВ...”
Як бачимо, в духовному розумінні Самарія — країна двоєвірства, країна змішання віри в Єдиного Бога з ідолопоклонством. І проявляється це двоєвірство саме в релігійному житті. Коли ми, віруючі люди, на перше місце в своєму житті ставимо не Бога, як цього вимагає перша Заповідь Закону Божого, а мамону, матеріальне — ми є духовними самарянами. Коли наша віра занечищена марновірством, забобонами, вірою в різноманітні прикмети, гороскопи, чаклунства й заговори — ми є духовними самарянами. Коли ми не маємо правильного розуміння щодо головних визначень істини християнської віри, не маємо вірного поняття про Бога — ми є духовними самарянами. Коли ми легко захоплюємось усілякими вітрами вчення за людською оманою, “відвернулись від правди та до байок нахилились”, легко піддаємось різноманітним розколам — ми є духовними самарянами. Коли віра наша взагалі несвідома, від чого ми схильні тільки до обрядової сторони християнства — ми є духовними самарянами. Самарія і Юдея — поняття не географічні. Вони існують в людських серцях. А отже, всі віруючі поділяються на духовних “самарян” і “юдеїв”.
А тепер розглянемо: хто ж такі в духовно-символічному контексті Біблії є юдеї. Кого серед віруючих сьогодення можна визначити як “духовні юдеї”, пам’ятаючи слова Господні, що весь Ізраїль ( Ізраїль — тут всі віруючі в Бога, весь народ віри) спасається, та спасіння — саме від юдеїв. Духовних юдеїв! ( див. Ів.4.22; Рим 11.26 ) . То хто ж вони, ті духовні юдеї? Це ті, хто не проміняв столицю серця свого, місто Правди, місто духовне — Єрусалим — на язичесько-матеріалістичну Самарію. Це ті, які на першому місці у своєму житті поставили таки служіння Богові — чи істинне, чи ложне, але служіння. Ті, в кого спочатку духовне, а потім матеріальне. Це так звані свідомі віруючі. Люди, для яких церковне життя — на першому місці.
Але як і в часи земного життя Ісуса Христа, так і сьогодні, на жаль, ці “юдеї” відійшли від служіння в Дусі та істині. І сьогодні духовний Єрусалим у занепаді. І сьогодні форма превалює над суттю, внутрішньоконфесійні амбіції над любов’ю, буква книжництва над духом Писання, консерватизм фарисейства над свободою духовного розвитку, дух жорстокості і осуду саддукейства над духом милосердя і любові до падших й відпадших, дух вузькополітичних амбіцій іродіанства над духом надпартійності і наддержавності Церкви. На жаль, і сьогодні серед свідомо віруючих “духовних юдеїв” небагато істинних учнів Христових, які поклоняються Богові “в Дусі та в правді”, що про них сказав Господь: “Ми вклоняємось тому, що знаємо” (див. Ів. 4.22 — 23). Небагато серед них блаженних, які дійсно вбогі духом, тих, що плачуть, лагідних, голодних та спрагнених правди, милостивих, чистих серцем, миротворців, гонимих за правду (див.Мф. 5.1 — 11). Невелика кількість,“мала черідка”, небагато тих незламних кісточок тіла Христового, Церкви Божої — розіп’ятої, знекровленої, спраглої, проколотої в ребра світським списом агресивності, прибитої до древа мудрствувань людських іржавими цвяхами насильства і користолюбства. Небагато, бо як в часи Ісуса, так і нині, буйним цвітом серед духовних юдеїв цвіте дух фарисейства, книжництва, саддукейства й іродіанства.
От ми й визначились з біблійною символікою Ізраїля, Самарії та Юдеї в контексті сьогодення. Ізраїль — то увесь народ віри. Юдеї — свідомо віруючі , в тому числі й Церква остатку, овечки Господні, які є “в усіх дворах”, віруючі і вірні кісточки тіла Христового. Самаряни — це віруючі, але занечищені язичеським двоєвірством. І тепер ширше і, головне, актуальніше розкривається зміст історії про самарянку. Самарія — серед нас, і в нас, і біля нас. І, піднявши до Неба духовні очі свої, ставши “здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа”— ми бачимо, що приходить Христос на ці сторожові висоти двоєвірства (Самарія = сторожова гора ), в сп’яніле, задурманене язичеством, “бабськими байками” (див. 1Тим.4.7;2 Тим.4.3-4), “лихою пожадливістю та зажерливістю, що вона ідолослужіння” (див.Колос.3.5), “усілякими та чужими науками” за оманою людською (див.Євр.13.19; Колос.2.8) місто-громаду Сіхар (Сіхар = п’яний ). Приходить Христос “не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Мф.20.28), “очистивши” забруднену філістимлянами криницю Якова...
НАДХОДИТЬ ГОДИНА...
“Каже жінка (самарянка, життя, церква занечищена двоєвірством, — О.В. ) до Нього [Ісуса]: «Бачу, Пане, що Пророк Ти. Отці наші вклонялись Богу на цій ось горі (на цих духовних висотах самарійських, на горі Гарізім = широкі місця, — О.В. ), а ви твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись (тут Єрусалим = основа або житло миру; духовне місто, місто Правди Божої. Але Єрусалим занечищений книжництвом та фарисейством, задогматизований та забуквалізований, — О.В.)». Ісус промовляє до неї: «Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись не будете ви. Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми (тут ми — це Сини Божі по благодаті Христовій, овечки Господні, віруючі і вірні, кісточки Тіла Христового, Церква Остатку, — О.В.) вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння від юдеїв (“юдеї”— ті віруючі, які не поміняли столицю серця свого, Єрусалим духовний, на язичеську Самарію. І саме серед “юдейського” загалу перебувають віруючі і вірні діти Божі, що поклоняються Господу в Дусі та істині. І від них спасіння, — О.В.) Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ів. 4.19 — 24).
Повір, жінко, Мені, — говорить Господь до нас. Повір, життя, струджене і зморене усілякими негараздами і проблемами світу. Повір, життя уярмлене ярмом гріха, пожадань плоті, пристрастями, духом насильства і користолюбства. Повірте, серця кам’янисті, втоптані як битий шлях і порослі тереном омани багатства віку цього. Повір, церкво сплюндрована і розіп’ята на древі мудрствувань людських. Повір, “Моя дочко убога та бурею гнана, невтішна, — ось каміння твої (стіни твої, праведність твою, віру твою, — О.В.) покладу в малахіті (відживлю, зроблю кольору зеленої парості, кольору життя, одухотворю Животворчим Своїм Духом, ¬— О.В.), основи ж твої закладу із сапфірів (камінь блакитний, колір неба, символ духовності, — О.В.)!.. Всі сини твої (всі віруючі, сини віри, — О.В.), стануть за учнів Господніх (стануть віруючими й вірними, навчаться Заповіді Його — Заповіді Любові: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Ів. 13.34 — 35), — О.В.), і спокій глибокий настане синам твоїм!” (див. Ісаї 54).
Повір, жінко, Мені, — промовляє Господь... Повір, що якщо питимеш живу воду Святого Духа Любові, — то прагнути не будеш повік, то отримаєш найповніше задовільнення своїх духовних і фізичних потреб. Ба, більше — сама станеш джерелом Духа Святого, джерелом щастя для всіх, хто спілкуватиметься з тобою! Бо “Хто вірує в Мене, як каже Писання (тобто не вірою холодною чи літеплою, бо “й демони вірують, — і тремтять!” (див. Як. 2.19), але вірою, яка “чинна Любов’ю” (Гал. 5.6), то ріки живої води потечуть з утроби (живота, життя, — О.В.) його” (Ів. 7.37 — 39). Повір, що коли будеш вклонятися Богові як Сара, то престанеш бути рабинею Агар, яка утікає від праведного життя (Агар = втеча), але станеш ти Саррою, праведною Церквою, праведним життям, життям багатьох вірних (Сарра = панна багатьох). І не дивлячись на те, що, здавалося б, і “звичайне жіноче” припинилося, і панує в релігійному світі песимізм, і не видно оновлення, і духовна задуха, і ретроградство, і застій, і консерватизм — та омолодишся, і народиш духовну радість здійснення Віри, і посміхнеться Господь (Ісак = радість, Господь посміхнувся). Повір, жінко — бо так сказав Господь! Оживе духовна Самарія! Оживе духовний Ізраїль! Оживе долина сухих кісток!
“Була надо мною Господня рука, і Дух Господній випровадив мене, і спинив мене серед долини (долина — духовний занепад на відміну від гір Господніх висот духа, — О.В.), а вона — повна кісток! (тут кістки — основа, остаток дійсно віруючих, які розкиданні по всіх дворах, є у всіх конфесіях, що гнані за правду, і страждають від суховіїв злоби фарисейської в юдейській духовній пустелі. Ці кості — носії віри, яка чинна любов’ю! — О.В.). І Він обвів мене біля них навколо, аж ось їх дуже багато на поверхні долини, і ось вони стали дуже сухі! І сказав Він мені:“Сину людський, чи оживуть оці кості?” (чи оживе віра, освячена Духом Любові, чи оживе Тіло Христове, чи воскресне Дух Христів? — О.В.). А я відказав: “Господи Боже, — Ти знаєш!” І сказав Він мені: “Пророкуй про ці кості, та й скажеш до них: Сухі кості, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас Духа — і ви оживете! (отримаєте силу для відродження Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, — О.В.). І дам на вас жили (і будете рухатись, працювати спільно на з’єднання всіх, — О.В.), і простягну шкіру на вас (захищу вас, — О.В) і дам у вас Духа — і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я — Господь!» (див. Єзек. 37. 1 — 14).
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
Неділя 5-та після Пасхи, про самарянку.
ДУХОВНА САМАРІЯ
РОЗКОЛ
У п’яту неділю від Пасхи, а це Неділя про самарянку, читається Євангеліє від Івана, яке починається словами:
“І потрібно було Самарію Йому [Христу] переходити. Отож, прибуває Він до самарійського міста, що зветься Сіхар, недалеко від поля, яке Яків був дав своєму синові Йосипові. Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці. Було коло години десь шостої...” (див. Ів. 4.4 — 42).
Історія зустрічі Ісуса Христа з самарянкою глибоко символічна, як, втім, й усе Святе Письмо, і , читаючи її, ми повинні зазирнути в своє серце, подивитися в першу чергу на своє життя, задатися запитанням: чи не до мене і не про мене ця оповідь? А зрозумівши, що ця історія, як і взагалі усе Слово Боже, таки про нас і для нас, — провести певний аналіз, висвітливши проблеми сьогоднішнього стану свого життя, своєї церкви, своєї громади, своєї конфесії. Хто ми в духовно-символічному розумінні ? Чи “юдеї”? Чи “самаряни”? А, може, таки учні Христові, які були найправдивіші у своєму богопоклонінні серед юдеїв? Бо ж “увесь Ізраїль спасеться, та спасіння від юдеїв”. Який Ізраїль? Від яких “юдеїв”? Невже від буквальних? На всі ці запитання ми зможемо отримати відповідь, розглянувши символіку цього великого, одного з найбільших уривків Євангелії, що читається в православних храмах під час літургії. Сьогоднішня публікація — початок циклу статей під спільною назвою “Духовна Самарія”.
Одним із правил екзегетики — богословської науки про тлумачення Святого Письма — є обов’язкове знання біблійної історії для того, щоб орієнтуватися в символіці країн, міст, народів, історичних персонажів. І для того, аби з’ясувати біблійну символіку Самарії, нам необхідно зануритись саме в біблійну історію, а точніше в часи єдиного царства Ізраїльського, а ще точніше — в часи його розвалу. Отже, відкриймо Біблію...
931-й рік до Різдва Христового. В Єрусалимі, в місті Давида, батька свого, помирає цар Соломон. Смерть його завершила період розквіту і єдності царства Ізраїльського і стала початком періоду великого розколу народу віри. Власне, причина розвалу єдиної єврейської держави була захована ще в останніх роках царювання Соломона. Вже тоді “серце його не було все з Господом, Богом, як серце його батька Давида”. А причина цьому була досить банальна і звична для церковного життя — мамона (божество багатства земного, земне добро). “Не можете служити Господеві й мамоні одночасно”, — говорить Господь. “І була вага того золота, що приходило для Соломона в одному році, шість сотень шістдесят і шість талантів золота” (3 Цар. 10.14). 666 — символічне число в Біблії, число звіра, і воно ж число людське — три шістки, що символізують собою людську ідею, розуміння, людське ж таки здійснення цієї ідеї, і, нарешті, людське розповсюдження її. В даному випадку мова йде про компроміс Соломона як провідника народу віри з язичеським життям (жінка в біл. мові = чуття, життя, церква). Він допустив у своєму царстві свободу язичеських віровизнань, “покохав багато чужинних жінок”, і в життя Старозавітньої Церкви знову ввійшов дух поганства: “лиха пожадливість та зажерливість, що вона ідолослужіння”(див. Колос. 3.5 — 6). Цей трагічний період життя Старозавітньої Церкви змальований в 11-му розділі Третьої Книги Царств.
Як результат гріхопадіння після смерті Соломона царство розколюється на дві частини. Більшу частину, що її очолює ворохобний і бунтівний колишній слуга Соломона Єровоам, складають аж 10 племен (колін) ізраїлевих, найчисельнішим з яких є коліно Єфрема. Вони відділяються від єдиного царства Ізраїльського і утворюють нову державу. Цікаво, що назва цієї нової держави залишається старою — Ізраїль. Але столицю Єровоам переносить в язичеське місто Самарію. Другу, меншу частину розколотого царства, очолює законний син Соломона Ровоам. В неї входять два коліна — Юди і Веніаміна. Столицею залишається Єрусалим, але назва країни, за назвою найчисельнішого з двох вірних племен, змінюється на Юдею.
Новостворене Ізраїльське царство під проводом Єровоама дуже швидко впадає в ідолопоклонство (див. 3 Цар. 12), і, як результат подальшого занечищення, Господь допускає його повний занепад. В 721 р. до Р. Х. ассирійський цар Саргон захоплює Ізраїльську державу і виводить у полон більшість населення, натомість заселивши країну язичеськими полоненими племенами. Згодом ці язичеські народи змішуються, асимілюються з залишками народу Ізраїлю, і утворюють область Палестини, назва якої, за останньою назвою столиці, — Самарія. Новоутворений нарід — самаряни — зберіг віру в Єдиного Бога, але прийняв і язичество. Таким чином Самарія стала країною двоєвірства.
“І ЗВІВ Я ОЧІ СВОЇ, ТА Й ПОБАЧИВ...”
Як бачимо, в духовному розумінні Самарія — країна двоєвірства, країна змішання віри в Єдиного Бога з ідолопоклонством. І проявляється це двоєвірство саме в релігійному житті. Коли ми, віруючі люди, на перше місце в своєму житті ставимо не Бога, як цього вимагає перша Заповідь Закону Божого, а мамону, матеріальне — ми є духовними самарянами. Коли наша віра занечищена марновірством, забобонами, вірою в різноманітні прикмети, гороскопи, чаклунства й заговори — ми є духовними самарянами. Коли ми не маємо правильного розуміння щодо головних визначень істини християнської віри, не маємо вірного поняття про Бога — ми є духовними самарянами. Коли ми легко захоплюємось усілякими вітрами вчення за людською оманою, “відвернулись від правди та до байок нахилились”, легко піддаємось різноманітним розколам — ми є духовними самарянами. Коли віра наша взагалі несвідома, від чого ми схильні тільки до обрядової сторони християнства — ми є духовними самарянами. Самарія і Юдея — поняття не географічні. Вони існують в людських серцях. А отже, всі віруючі поділяються на духовних “самарян” і “юдеїв”.
А тепер розглянемо: хто ж такі в духовно-символічному контексті Біблії є юдеї. Кого серед віруючих сьогодення можна визначити як “духовні юдеї”, пам’ятаючи слова Господні, що весь Ізраїль ( Ізраїль — тут всі віруючі в Бога, весь народ віри) спасається, та спасіння — саме від юдеїв. Духовних юдеїв! ( див. Ів.4.22; Рим 11.26 ) . То хто ж вони, ті духовні юдеї? Це ті, хто не проміняв столицю серця свого, місто Правди, місто духовне — Єрусалим — на язичесько-матеріалістичну Самарію. Це ті, які на першому місці у своєму житті поставили таки служіння Богові — чи істинне, чи ложне, але служіння. Ті, в кого спочатку духовне, а потім матеріальне. Це так звані свідомі віруючі. Люди, для яких церковне життя — на першому місці.
Але як і в часи земного життя Ісуса Христа, так і сьогодні, на жаль, ці “юдеї” відійшли від служіння в Дусі та істині. І сьогодні духовний Єрусалим у занепаді. І сьогодні форма превалює над суттю, внутрішньоконфесійні амбіції над любов’ю, буква книжництва над духом Писання, консерватизм фарисейства над свободою духовного розвитку, дух жорстокості і осуду саддукейства над духом милосердя і любові до падших й відпадших, дух вузькополітичних амбіцій іродіанства над духом надпартійності і наддержавності Церкви. На жаль, і сьогодні серед свідомо віруючих “духовних юдеїв” небагато істинних учнів Христових, які поклоняються Богові “в Дусі та в правді”, що про них сказав Господь: “Ми вклоняємось тому, що знаємо” (див. Ів. 4.22 — 23). Небагато серед них блаженних, які дійсно вбогі духом, тих, що плачуть, лагідних, голодних та спрагнених правди, милостивих, чистих серцем, миротворців, гонимих за правду (див.Мф. 5.1 — 11). Невелика кількість,“мала черідка”, небагато тих незламних кісточок тіла Христового, Церкви Божої — розіп’ятої, знекровленої, спраглої, проколотої в ребра світським списом агресивності, прибитої до древа мудрствувань людських іржавими цвяхами насильства і користолюбства. Небагато, бо як в часи Ісуса, так і нині, буйним цвітом серед духовних юдеїв цвіте дух фарисейства, книжництва, саддукейства й іродіанства.
От ми й визначились з біблійною символікою Ізраїля, Самарії та Юдеї в контексті сьогодення. Ізраїль — то увесь народ віри. Юдеї — свідомо віруючі , в тому числі й Церква остатку, овечки Господні, які є “в усіх дворах”, віруючі і вірні кісточки тіла Христового. Самаряни — це віруючі, але занечищені язичеським двоєвірством. І тепер ширше і, головне, актуальніше розкривається зміст історії про самарянку. Самарія — серед нас, і в нас, і біля нас. І, піднявши до Неба духовні очі свої, ставши “здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа”— ми бачимо, що приходить Христос на ці сторожові висоти двоєвірства (Самарія = сторожова гора ), в сп’яніле, задурманене язичеством, “бабськими байками” (див. 1Тим.4.7;2 Тим.4.3-4), “лихою пожадливістю та зажерливістю, що вона ідолослужіння” (див.Колос.3.5), “усілякими та чужими науками” за оманою людською (див.Євр.13.19; Колос.2.8) місто-громаду Сіхар (Сіхар = п’яний ). Приходить Христос “не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Мф.20.28), “очистивши” забруднену філістимлянами криницю Якова...
НАДХОДИТЬ ГОДИНА...
“Каже жінка (самарянка, життя, церква занечищена двоєвірством, — О.В. ) до Нього [Ісуса]: «Бачу, Пане, що Пророк Ти. Отці наші вклонялись Богу на цій ось горі (на цих духовних висотах самарійських, на горі Гарізім = широкі місця, — О.В. ), а ви твердите, що в Єрусалимі те місце, де потрібно вклонятись (тут Єрусалим = основа або житло миру; духовне місто, місто Правди Божої. Але Єрусалим занечищений книжництвом та фарисейством, задогматизований та забуквалізований, — О.В.)». Ісус промовляє до неї: «Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись не будете ви. Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми (тут ми — це Сини Божі по благодаті Христовій, овечки Господні, віруючі і вірні, кісточки Тіла Христового, Церква Остатку, — О.В.) вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння від юдеїв (“юдеї”— ті віруючі, які не поміняли столицю серця свого, Єрусалим духовний, на язичеську Самарію. І саме серед “юдейського” загалу перебувають віруючі і вірні діти Божі, що поклоняються Господу в Дусі та істині. І від них спасіння, — О.В.) Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ів. 4.19 — 24).
Повір, жінко, Мені, — говорить Господь до нас. Повір, життя, струджене і зморене усілякими негараздами і проблемами світу. Повір, життя уярмлене ярмом гріха, пожадань плоті, пристрастями, духом насильства і користолюбства. Повірте, серця кам’янисті, втоптані як битий шлях і порослі тереном омани багатства віку цього. Повір, церкво сплюндрована і розіп’ята на древі мудрствувань людських. Повір, “Моя дочко убога та бурею гнана, невтішна, — ось каміння твої (стіни твої, праведність твою, віру твою, — О.В.) покладу в малахіті (відживлю, зроблю кольору зеленої парості, кольору життя, одухотворю Животворчим Своїм Духом, ¬— О.В.), основи ж твої закладу із сапфірів (камінь блакитний, колір неба, символ духовності, — О.В.)!.. Всі сини твої (всі віруючі, сини віри, — О.В.), стануть за учнів Господніх (стануть віруючими й вірними, навчаться Заповіді Його — Заповіді Любові: “Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Ів. 13.34 — 35), — О.В.), і спокій глибокий настане синам твоїм!” (див. Ісаї 54).
Повір, жінко, Мені, — промовляє Господь... Повір, що якщо питимеш живу воду Святого Духа Любові, — то прагнути не будеш повік, то отримаєш найповніше задовільнення своїх духовних і фізичних потреб. Ба, більше — сама станеш джерелом Духа Святого, джерелом щастя для всіх, хто спілкуватиметься з тобою! Бо “Хто вірує в Мене, як каже Писання (тобто не вірою холодною чи літеплою, бо “й демони вірують, — і тремтять!” (див. Як. 2.19), але вірою, яка “чинна Любов’ю” (Гал. 5.6), то ріки живої води потечуть з утроби (живота, життя, — О.В.) його” (Ів. 7.37 — 39). Повір, що коли будеш вклонятися Богові як Сара, то престанеш бути рабинею Агар, яка утікає від праведного життя (Агар = втеча), але станеш ти Саррою, праведною Церквою, праведним життям, життям багатьох вірних (Сарра = панна багатьох). І не дивлячись на те, що, здавалося б, і “звичайне жіноче” припинилося, і панує в релігійному світі песимізм, і не видно оновлення, і духовна задуха, і ретроградство, і застій, і консерватизм — та омолодишся, і народиш духовну радість здійснення Віри, і посміхнеться Господь (Ісак = радість, Господь посміхнувся). Повір, жінко — бо так сказав Господь! Оживе духовна Самарія! Оживе духовний Ізраїль! Оживе долина сухих кісток!
“Була надо мною Господня рука, і Дух Господній випровадив мене, і спинив мене серед долини (долина — духовний занепад на відміну від гір Господніх висот духа, — О.В.), а вона — повна кісток! (тут кістки — основа, остаток дійсно віруючих, які розкиданні по всіх дворах, є у всіх конфесіях, що гнані за правду, і страждають від суховіїв злоби фарисейської в юдейській духовній пустелі. Ці кості — носії віри, яка чинна любов’ю! — О.В.). І Він обвів мене біля них навколо, аж ось їх дуже багато на поверхні долини, і ось вони стали дуже сухі! І сказав Він мені:“Сину людський, чи оживуть оці кості?” (чи оживе віра, освячена Духом Любові, чи оживе Тіло Христове, чи воскресне Дух Христів? — О.В.). А я відказав: “Господи Боже, — Ти знаєш!” І сказав Він мені: “Пророкуй про ці кості, та й скажеш до них: Сухі кості, послухайте слова Господнього! Так говорить Господь Бог до цих кісток: Ось Я введу у вас Духа — і ви оживете! (отримаєте силу для відродження Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви, — О.В.). І дам на вас жили (і будете рухатись, працювати спільно на з’єднання всіх, — О.В.), і простягну шкіру на вас (захищу вас, — О.В) і дам у вас Духа — і ви оживете. І пізнаєте ви, що Я — Господь!» (див. Єзек. 37. 1 — 14).
З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
Комментариев нет:
Отправить комментарий