Постоянные читатели

воскресенье, 5 февраля 2017 г.

Недільне Євангельське читання

Недільне Євангельське читання

НАПЕРЕДОДНІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ.
ПРИТЧА ДЛЯ ДЕЯКИХ ПЕВНИХ...
Ось і відшуміли Різдвяні Свята. Здається, недавно лунали по містах і селах колядки, ходили по хатах веселі щедрувальники, аж от незабаром уже і Піст. Передпостовий період уже розпочався. І почався він “неділею митаря і фарисея”. В церквах на божественній літургії читалася однойменна притча:
“А для деяких, що були себе певні, що вони ніби праведні, і за ніщо мали інших, Він притчу оцю розповів. «Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, — один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: «Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного!»... Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, — буде понижений, хто ж понижається, — той піднесеться” (Лк. 18.9 —14).

Хто такі фарисеї? В часи Ісуса Христа це була найвагоміша релігійна партія або секта. Саме слово “фарисеї” означає “відокремлені” або “уособлені” в значенні, зрозуміло, кращої, вибраної частини юдейського народу, справжніх охоронців усіх істинних релігійно-національних традицій. Фарисеї вбачали спасіння юдеїв у тому, щоб якомога суворіше виконувати правила своєї віри. Єдиними справжніми спадкоємцями Царства Божого фарисеї визнавали тільки себе.

Моральне вчення фарисеїв відрізнялося вузьким формалізмом та дріб’язковістю. Вони вважали необхідним не тільки (а точніше, не стільки) буквальне дотримання усіх правил та постанов Закону Мойсея, але також і переказів (“отцівських передань” — див. Гал. 1.14), які тлумачили Закон. Ці передання декотрі з них ставили навіть обов’язковішими, аніж сам Закон.

Релігійність фарисеїв обмежувалась однією лише обрядовістю. Якщо зовнішні приписи виконані, то людина нічого більше й не винна Богові. Отже, ревність їх мала чисто зовнішній характер. Правда, зі сторони складалося враження, ніби вони живуть і діють виключно во славу Божу. Однак, насправді, шукали вони слави й честі тільки для самих себе.

Про лицемірство фарисеїв говорить нам Сам Господь наш Ісус Христос зі сторінок Святого Письма: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, — бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте!” (Мф. 23.13); “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!” (Мф. 23.15); “Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда ковтаєте! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що чистите зовнішність кухля та миски, а всередині повні вони здирства й кривди... Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні трупних кісток та всякої нечистості! Так і ви, — назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицемірства та беззаконня!” (Мф. 23.24 — 28); “Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем. Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, — обоє до ями впадуть” (Мф. 15.14); “Так ви ради передання вашого знівечили Боже Слово. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи: «Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене! Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук — людських заповідей...” (Мф. 15.6 — 9).

А кого зображає у притчі про митаря і фарисея митар? Митарі — це збирачі податків на користь Римської імперії. Працюючи на завойовників, митники наживалися за рахунок одноплемінників. Тому юдеї вважали їх зрадниками й невиправними грішниками. Мовою символів митар — це людина, яка віддає тільки “кесарю — кесареве”, забуваючи про “Богові — Боже”. Проте, як бачимо, митар, що розкаявся у своєму безбожництві, — “повернувся до дому свого більш виправданий“, аніж фарисей.

Сказав Господь: “Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на Небі. Багато хто скажуть Мені того дня: «Господи, Господи, хіба ми не Ім’ям Твоїм пророкували, хіба не Ім’ям Твоїм демонів ми виганяли, або не Ім’ям Твоїм чуда великі творили?» І їм оголошу Я тоді: «Я ніколи не знав вас... Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!”... “Отак будуть останні першими, а перші — останніми!” (Мф. 7.21—23; 20.16).
Не стати б останніми!

Починаючи з Неділі про митаря й фарисея і до П’ятої неділі Великого Посту на всенічній богослужбі співають гімн “Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче”. Гасяться усі вогні, храм занурюється в напівтемряву. Горять тільки свічки та лампади. Вірні, стоячи на колінах, заглибившись в себе, з сльозами покаяння возносять молитви до Сущого, і в ці хвилини ніби сама Вічність огортає своїм крилом усіх присутніх...


З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php


Комментариев нет:

Отправить комментарий